Суспільство (472)
Одна з багатьох волонтерських організацій, які сьогодні успішно працюють на перемогу, і єдина з унікальних з широким спектром напрямків – Товариство з безмежною відповідальністю органів адвокатського самоврядування Запорізької області.
Для волонтерів-адвокатів не існує маленьких місій – допомога і порятунок однієї людини не менш важливі, ніж постійні масові акції доброчинності. Тут все і всі діє, як добре злагоджений механізм, коли розуміють без слів, коли спиною відчувають спину і міцне плече поруч, і руку підтримки, і здатні виконувати свою нелегку роботу 24/7. Тому - і Товариство з безмежною відповідальністю Його девіз: допомогти, захистити, відстояти Україну.
У саду зранку ніби хтось розсипав жменю жовтих та бузкових крокусів. Сосни на пагорбі стали, здається, ще зеленішими, ніж учора. Заливаються, цвірінькають птахи. У передмісті Вільнюса тиша та спокій. Але раптом у небі загув літак – і я здригнулася. Хоча вже місяць минув, як ми із 23-річною хрещеницею Поліною евакуювались із Запоріжжя. Проте досі у моїй підсвідомості сидить страх, а у вухах моторошно завивають повітряні тривоги.
Він тут проїздом, в нього потяг о восьмій тридцять. За спиною лише наплічник. З маленького села у велике місто шлях розпочинається із розігрітого асфальту вокзалу, черг на маршрутку і натовпу людей, котрі, можливо, як і він приїхали сюди, щоб щось змінити у собі.
Нам завжди важко руйнувати стереотипи у власних головах. Це мов стіни. Тільки, щоб подолати стіни в реальності, спочатку треба зламати їх у себе в голові. Доволі важко, але Павло намагається із цим впоратися.
Відома запорізька журналістка Віталіна Московцева-Дорошенко розповідає про свої «пригоди» на шляху з рідної домівки у далеку Литву…
Ключи від квартири
Мені здається, минуло сто років відтоді, як четвертого березня ми раптом виїхали із Запоріжжя. Саме «раптом» - прийнявши рішення мало не за лічені хвилини.
Взагалі-то маленьку валізку на коліщатках я зібрала ще в перші дні війни. Поклала туди те, що зазвичай брала із собою в мандрівки. Навіть новий халатик – літній! Просто тому, що було шкода розлучатися з тільки-но купленою гарною річчю. Пізніше трапився момент, коли мені здалося, що валізу з усіма шмотками доведеться кинути десь на пероні вокзалу. Але тоді, напередодні нашої подорожі, у свідомості ще не існувало чіткої межі: оце мирний час, а це – великими чорними літерами – ВІЙНА.
