Першого липня 2024 року відомий запорізький журналіст і поет Жан Кучмій відзначає свій знаковий Ювілей – 90 років від дня народження. І майже 60 з них присвячено професійній журналістиці!Рік 2022. Перша воєнна весна України. Тривожний дзвінок мобільника і знайомий баритон колеги у слухавці: - Ти чув тривогу? - Авжеж, щось трапилося? – Приїзди до мене, побачиш!
Вже за годину я сиджу у його затишному кабінеті і тримаю в руках книжечку кишенькового формату – Жан Кучмій «Тривога»…
З перших днів війни мій поважний колега розпочав з підступним ворогом свою битву – пером і словом. Бо ж як людина великого душевного гарту, досвідчений журналіст, публіцист, поет він добре розумів силу Слова: влучне і талановите воно – своєрідна зброя масового ураження!
Далі протягом двох років війни Жан Анатолійович на власні кошти видав ще кілька художньо-публіцистичних брошур. Найпримітнішу з них – вже цього року під символічною назвою «Титаніада». Це – епічна поема про цілком реальних титанів з непересічної історії унікального металургійного підприємства Запорізького титано-магнієвого комбінату. Та й хто ж краще за Кучмія знає ту історію, адже він понад чверть століття працював у цьому легендарному колективі на неспокійній посаді редактора багатотиражки «Нова техніка», згодом – «Вісник комбінату».
Тоді на базі редакції Жан Анатолійович створив славнозвісний прес-клуб «Титан», навколо якого згуртував літературно обдаровану молодь комбінату, започаткував системні випуски літературно-мистецьких альманахів «Теплі джерела», «Дотиком серця», в яких друкувалися представники творчої інтелігенції не тільки комбінату, а й всього міста. Мій колега - всебічно обдарована людина, справжній подвижник літературної ниви, яскравий публіцист і поет, до того ж має неабиякий музичний талант, прекрасно малює. Та головний його талант - у любові до людей. Вони завжди були і залишаються поруч з ним всі його щасливі роки.
Втім, не всі роки були такими, чимало довелося пережити хлопчині під час Другої світової війни – холод, голод, обстріли і бомбування. У 1944 році, коли визволили містечко Василівку, де він жив, Жан пішов у перший клас. Школа розташовувалася у конюшні захаращеного і напівзруйнованого замку Попова. Учні напівроздягнені, голодні. На відміну від деяких своїх однокласників він був взутий – щоправда, у мамині босоніжки, бо нічого іншого не було. Але вчився старанно, жадібний до знань, швидко став одним з кращих учнів. А у вільні хвилини малював. До речі, той талант зберігся у нього на все життя. Чимало своїх поетичних збірок Жан Кучмій проілюстрував власними малюнками.
У вагомому авторському доробку збірки «Краю отчий», «Я – Україна», «Квітограй», «Очима серця», «Яка ж ти далі, далина?» тощо. Чимало книг видано у співавторстві – «Вони слави не шукали», «Пером і словом», чотири видання екологічного альманаху «Твоє майбутнє – земля за порогами» - всього не перелічиш, бо літературний спадок доволі солідний і займає гідне місце у зібранні обласної універсальної бібліотеки.
А тоді, у далекій юності Жан Кучмій починав працювати художником у Будинках культури Василівського району. Водночас грав на скрипці, домрі, балалайці, складав пісні про рідний край та його звитяжних трударів для самодіяльних артисті, тож став у районі відомим як поет-пісняр. В 1960 році обласна молодіжна газета «Комсомолець Запоріжжя» опублікувала текст пісні василівського аматора про завзятого юнака на музику відомого композитора Степана Ардаб’єва. Згодом була насичена співпраця з визнаними композиторами Миколою Куликом, Костянтином Єржаківським і відомими запорізьким співаком і композитором Анатолієм Сердюком. І сьогодні пісенно-патріотична лірика Жана Кучмія лине над вільними просторами України. А от кореспондентське перо, яке стало професійним стрижнем обдарованого юнака, він відточував на шпальтах військової газети під час служби в армії.
Його кар’єрний зріст розпочався вже після служби з посади завідуючого відділом Василівської районної газети «Нова Таврія», де він став заступником редактора. Далі – редактор Чернігівської районної газети «Колгоспна нива», інструктор сектору преси Запорізького обкому партії, заступник голови обласної фундації книголюбів… І всюди, де б не перебував, Жан Анатолійович вирізнявся невичерпною працелюбністю, мудрістю, толерантністю та надійною вірою у дружбі. Товариський, співчутливий, порядний, він обирався депутатом Василівської районної ради і делегатом перших журналістських з’їздів, незалежної України, членом правління обласної організації НСЖУ і головою її ветеранського осередку.
У збірці «Окрема думка» Жан Анатолійович Кучмій афористично підкреслив. Що для журналіста може бути встановлений тільки розмір пенсії, а не фаховий вік. Бо ж журналістика – це спосіб життя, горизонти якого не сідають. Він підтверджує цю думку все своє життя і поважний Ювілей теж зустрічає з пером в невтомних руках.
Нагороджений медаллю «За доблесну працю», «Золотою медаллю» Української журналістики і знаком «Почесний журналіст», мій поважний колега Жан Кучмій - сильний духом, талановитий, невтомний продовжує торувати творчу стезю і крокувати до далекої лінії горизонту, А за горизонтом – знову дорога. Побажаймо ж нашому колезі здоров’я і натхнення, і перемоги, задля якої він невтомно воює пером і словом.
Анатолій Огнєв, журналіст
На знімку Олександра Прилепи - Жан Анатолійович Кучмій
