Культура (262)
Людське життя ще той феномен…
З вами колись траплялось так, що одна єдина зустріч з незнайомою людиною змінювала все? Особливо коли це чарівний хлопець з приємною зовнішністю та з блискавичним гумором, а ти здавалось б звичайна дівчина, що, окрім рожевих мрій, має гарні очі. Насправді це звичайна ситуація, лишень нове знайомство, але не тоді, коли проявляється надмірний інтерес до особи, виникає неабияка симпатія.
Шість років – це багато чи мало? Для історії – мить, у звичному нам повсякденному відліку все залежить від того, скільки зроблено, що вмістилося в цей період часу. А от для Ірини Конаревої цей відрізок часу вмістив у собі ціле життя – не тільки її власне, але й великого творчого колективу. Шість років тому Ірина Едуардівна стала генеральною директоркою Запорізької обласної філармонії і робота стала основним змістом її такого нелегкого, але прекрасного і творчого буття.
Заслужений працівник культури України, член Національної спілки театральних діячів України, володар Всеукраїнської премії «Жінка ІІІ тисячоліття», віце-президент громадської організації «Всеукраїнська федерація «Спас», кавалер Ордена Княгині Ольги ІІІ ступеня – це все про очільницю нашої обласної філармонії Ірину Конареву. Сьогодні вона – моя співрозмовниця.
Вячеслав Редя - представник українського культурного середовища, головний диригент академічного симфонічного оркестру Запорізької обласної філармонії, народний артист України, Почесний громадянин м. Запоріжжя святкує 65-річний ювілей.
Сьогодні красуня-філармонія виглядає напрочуд привітно, чекаючи запеклих меломанів на музичні гостини. Очолює "храм мистецтва"- Запорізьку обласну філармонію чарівна жінка, професіонал своєї справи, генеральна директорка, заслужена працівниця культури України, кавалер Ордену княгині Ольги» ІІІ ступеня Ірина Конарева.
Серед розмаїття концертних програм у філармонії погляд з цікавістю зупиняється на яскравій афіші академічного симфонічного оркестру. А незабаром лункі дзвінки запросять вас у святу-святих-затишну світлину глядацької зали, завжди охайної, з привітними білетерами. Слухача зустрічає відкритий навстіж сценічний простір. А в різних «позах» застигли мовчазні музичні інструменти в чеканні тої хвилини, коли, нарешті, лагідні, теплі і такі рідні руки, обірвуть їх мовчанку.
