Раз. Открываешь глаза. Холодное дуновение ветра обжигает лицо. Вдыхаешь промерзлый запах опавших листьев. Идешь не глядя. Уйти, сбежать, лишь бы заглушить шум бесконечного движения. Тревожные мысли, передающиеся всеобщим беспокойством, РАЗдирают изнутри.
Юрий Андрухович – поэт, прозаик, культурный деятель, так же автор переводов произведений В. Шекспира, Б. Пастернака, О. Мандельштама, книги американських поэтов-битников.
А книги самого Юрия Андруховича переведены и изданы в Польше, Германии, Канаде, Финляндии, России, Австрии. Стихи писателя положены на музику группами «Мертвий півень», «Плач Єремії», «Знову за старе», а с польской группой «Karbido» он записал триптих мелодекламаций «Самогон. Цинамон. Абсент».
Сонячне проміння заливає кімнату, неначе тонке шовкове полотно, вкриває меблі та стару книжкову шафу. Скрізь панує безлад! Одяг необережно складений на спинку стільця, розкриті книжки чекають на голодні до наук очі, а головне - картини. Вони були скрізь, ними заставлена вся кімната. Неначе портали до інших світів, вони готові перенести кожного у країну мрій. Лише одна частина кімнати була ретельно прибрана.
«Чи колись було таке, що когось цікавило наше бачення дійсності?» - обурено хитнула своїм довгим стеблом одна фіолетова квітка. «Усі ці глядачі, що вдивляються у наше зображення – просто витріщаки, яки нічого не розуміють у квітковому житті».
«Чи думав цей митець, зрізуючи нас, розманіжених сонячним промінням та весняно-літнім вітром, про наше бажання позувати йому? Звісно, що ні. Бо то ж не йому стирчати безліч часу у незручній хоч і досить красивій білій вазі з візерунком. Ніхто, жоден з тих, хто потім побачить цю картину, навіть з прояву ввічливості не поцікавиться в порядних квітів про їх настрій. А нам ще, до речі, й самої картини не покажуть», - якщо б в жовто-білого півника були плечі, він би обов’язково ними знизав, а так гордовита пишна квітка лише злегка затріпотіла пелюстками.