Культура (262)
Він тут проїздом, в нього потяг о восьмій тридцять. За спиною лише наплічник. З маленького села у велике місто шлях розпочинається із розігрітого асфальту вокзалу, черг на маршрутку і натовпу людей, котрі, можливо, як і він приїхали сюди, щоб щось змінити у собі.
Нам завжди важко руйнувати стереотипи у власних головах. Це мов стіни. Тільки, щоб подолати стіни в реальності, спочатку треба зламати їх у себе в голові. Доволі важко, але Ігор намагається із цим впоратися.
С легкой, печальной улыбкой посмотрела ОНА на протекающую по парку речушку, спокойно и лениво плескавшуюся у ЕЁ ног. Вода в речушке вся была пронизана осенним, уже не ярким, а спокойным и умиротворенным солнцем. Вся видимая поверхность реки, густо усыпанная опавшей листвой - зеленой, красной, темно-бордовой, коричневой, золотистой, лениво сплеталась в причудливые яркие картинки, и тут же перестраивалась в другие. Казалось, смотреть на это можно бесконечно долго.
Переполняющее желание быть индивидуальным, незаурядным – это ценный эфир жизни. Создаётся трепетная среда, аромат которой обволакивает «новорождённого». Ещё не изученная энергия переполняет личность. Близится обращение…
Місто. Величезний бетонно-сталевий острів, заповнений скляними хмарочосами, у вікнах яких розмито віддзеркалюється вулиця з її вогнями реклам, фарами автомобілів, оранжевими вуличними ліхтарями…
Світлофори регулюють рух для всіх його учасників, щоб гігант-мегаполіс під тяжкістю власної ваги ненароком не похитнувся і не розбився вщент.
- Клік!
