Колись, у сиву давнину, були тільки Земля й Небо. Не було ні дня, ні ночі, ні доща, ні хмар, не жили ні люди, ні тварини. Була лише пустеля, замість лісів і полів. У цій пустелі росли тільки кактуси, різні за розмірами та формою.Ось коли у черговий раз якийсь кактус розцвів, у ньому було насіннячко. Воно впало на сухий пісок й з'явилось щось схоже на людину. Спочатку створіння було маленьке, а через декілька хвилин виросло на два метри. Ця людина росла-росла, і через годин шість вона була вже сто метрів!
Їй було дуже важко, адже не було води - скрізь росли кактуси. Людина як не зробе крок, так там виростає кактус. І коли вона кололась кактусами, то вимовляла лише поодинокі звуки: "Ззз", "еввв", "сссс".
Хоч істота не вміла розмовляти, але вміла думати."Треба якось себе назвати, хоч мене ніхто звати не буде, але ж хоч для себе. Назву себе - Зевс. Це єдині звуки, які я вмію говорити". Зевсу було важко, але він старався, і в нього вийшло. Скоро він досконало вимовляв своє ім'я!
Але час йде і пити хочеться. Як існувати без води та їжї на вічному сонці? Зовсім зле йому стало. Пройшло ще не так багато часу, і Зевс помер. Його душа відлетіла у небо, а тіло залишилось на землі.
Зевс став Богом. Могутнім, розумним, сильним і вже безсмертним. Він також вмів розмовляти, але тільки з собою. Йому стало нудно, і Бог вирішив створити життя на Землі.
Зевс подумав, щоб живим організмам було комфортно, і вони не вмирали так швидко, як він, треба вода та їжа. Створив і воду, і рослини з смачними плодами. "Тепер треба щось живе, але не таке як я, щоб все росло за пару хвилин. бо вони швидко до мене дістануться, і вони будуть смертними. Створю людей і тварин! Тільки треба, щоб вони відпочивали. А щоб відпочити, треба прибрати сонце. Отже, розділю день на половини. Одна з них так і залишиться днем, а коли буде час другої половини, буде темно - це буде ніч! ". Створив.
Іде час. Зевс поглядає до низу, як там життя? Гляне один раз, гляне другий, дивиться, а води-то менше стало! Бачить, а над нею – білий туман, значить випаровується! Сонце з появою живого не перестало менше світити. Дивиться Зевс, а пар у верх підіймається. Ну так йому це не сподобалось, що він брови насупив. Глянь! Пар на бровах зупинився! І поважчали вони! Бог від подиву брови припідняв, вони одне до одного притулились. Раз - і вода краплями на землю пішла! "Так, - думає Зевс, - все зрозуміло. Вода під сонцем перетворюється на пар і піднімається у гору. Якщо її вчасно ні чим не зупинити, вона зникне безслідно. Постійно так я дивитись не можу. Отже, знадобляться мої брови, - помацав рукою брови. - Вони в мене густі, отже повищипую якось, і по одні - на небо! Хай збирають вологу, а коли вже стануть через край наповнені, будуть переливатися, і вода знов поллється на землю! І назву це все - Хмари!". Як подумав, так і зробив.
Ось, так виникли перші хмари, які досі нам служать!
Юля Повар, учениця ШМЖ, 6-й клас
