Перший спецвипуск газети у звільненому Ізюмі
- Деталі
- Категорія: Останні новини
Після деокупації Ізюма, що на Харківщині, знову поширюється місцеве видання – «Обрії Ізюмщини». Спецвипуск газети підготував головний редактор, секретар НСЖУ Костянтин Григоренко. Оскільки редакційне приміщення, як і саме місто, ще потребує відновлення після тривалої тимчасової окупації, допомогли зверстати ізюмську газету львів’яни – колектив Буської газети «Воля народу». Докладніше про це Костянтин Григоренко розповів телефоном в етері віжн-радіо «На дотик» ведучій Ользі Вакало.
Костянтин Григоренко: 10 вересня Ізюм був звільнений. Після візиту президента була пряма команда органам державної влади і місцевого самоврядування відродити на деокупованих територіях ЗМІ. Сьогодні ми працюємо в дистанційних умовах, газета версталася на Львівщині, друкувалася в Харкові форматом А-3 на 4 сторінках. І вона сьогодні вже в Ізюмі, тираж 5 тисяч примірників, роздається місцевим жителям через волонтерів. Волонтери розвозять по мікрорайонах міста харчі і друковане слово, яке повернулось разом з військовими.
Ольга Вакало: Скільки часу не виходила газета?
Костянтин Григоренко: Сім місяців.
Ольга Вакало: Ви працювали дистанційно. Ви вже були гостем в нашій студії раніше, це був інтернет-формат, саме в той момент в Ізюмі і на окупованих територіях, так само як і в Запорізькій області, жодного українського слова не було?
Костянтин Григоренко: Так само було і на Харківщині. І, крім того, окупанти випускали свій бойовий листок, який називали «Изюмский телеграф». Вони вкрали у нас частину логотипу, бо назву не могли взяти, вона дуже специфічна і українська - «Обрії Ізюмщини», це для них щось було недосяжне. І дійсно, їм так і не пояснили, що справжні обрії це не «горизонти», це слово не перекладається з української. Тому вони тільки вкрали силуети з нашого міста і наш логотип.
Редакція зараз розграбована, знищені техніка, меблі, розбиті вікна і двері, пошкоджений дах. Сьогодні там немає можливості для нормального існування і праці.
Ольга Вакало: І, відповідно, ми входимо в зиму, опалювальний сезон. Там неможливо буде зовсім працювати?
Костянтин Григоренко : Там неможливо буде і жити, тому що пошкоджений магістральний газопровід. Коли російські окупанти втікали, вони зруйнували і електромережу. Розбиті з перших днів війни підстанції, які живлять Ізюм, відсутні вода, інтернет. І фактично сьогодні наша друкована газета – це єдиний засіб масової інформації. Фактично він і під час війни був єдиним в онлайн-режимі для 150 тисяч населення. Хоча люди виїжджали, евакуювалися, вони читали наш сайт, наші сторінки в соцмережах. Інші газети, радіо, телебачення з сусідніх громад не працювали. Я з гордістю про це кажу, бо ми єдині працювали весь цей час. Була перерва 5 днів, коли я сидів у підвалі, і 2 дні, коли був у дорозі і не мав змоги працювати. Зараз у нас постійний зв’язок з військовими, слідчими органами. Оприлюднюються фотографії, відеоматеріали і тому якраз наші дописи стануть документальним підтвердженням.
Ольга Вакало: До того ж, ви знаєте, хто є хто. Війна багато масок позривала. Анастасія Багаліка написала, що спочатку на звільнених, деокупованих територіях нас зустрічають радість, щасливі люди. А потім довідуємося і про мертвих і закатованих. Ізюм став саме такою точкою війни, яка увійде в історію саме цим черговим доказом звірства і варварства окупантів. Світ стурбований і шокований, для багатьох це стало потрясінням. Наскільки те, що відбулося в Ізюмі, стало потрясінням для вас й інших ізюмців, які виїжджали і не були під окупацією?
Костянтин Григоренко: Я ще був свідком, коли 3 березня авіаударом був зруйнований будинок і родина з 8 осіб залишилась там у вирві. Потім 9 березня був зруйнований багатоповерховий будинок, де 47 людей були поховані заживо в підвалах, де вони ховалися від авіаударів. Там дуже багато моїх знайомих, з якими я виріс з дитинства, розумієте? Люди вмирали від холоду.
Ольга Вакало: А от те місце масового поховання, про яке зараз говорять?
Костянтин Григоренко: Так, там багато людей поховано. Цілі родини, діти, військові… Хтось помер від голоду, хтось від холоду, комусь не надали своєчасну медичну допомогу. Є різні випадки. Але це велика братська могила, куди всіх ховали. Зараз йде ексгумація тіл, ми дізнаємося все більше інформації. Вона вже буде більш детально слідчими органами розкрита. Ми багато знаємо від свідків, допомагаємо і своїми фотоілюстраціями, відеорепортажами, просто люди переказують те, що вони бачили під час окупації.
Ольга Вакало: Пане Костянтине, ви зараз в дорозі на Ужгород. Чи пов’язана ця поїздка з вашою журналістською діяльністю?
Костянтин Григоренко: Так, я зустрічаюся з міжнародними організаціями, які працюють в сфері медіа. Я розповідаю так само про те, що відбувалося в Ізюмі, говорю про той стан, в якому знаходяться українські ЗМІ. Найближчим часом у нас будуть комітетські слухання в парламенті, де ми будемо говорити про допомогу медіа під час воєнного періоду. І я думаю, що спільними зусиллями – державних органів і донорських міжнародних організацій - буде відновлена робота українських медіа, зокрема, регіональних.
Людмила Долженко
На фото: редактор газети «Обрії Ізюмщини» Костянтин Григоренко та редактор газети «Воля народу» Микола Іванців.
Повністю переглянути інтерв’ю з Костянтином Григоренком можна з 11.06 за посиланням.
