Як бути журналістом під час війни
- Деталі
- Категорія: Останні новини
Місія журналістів під час війни є такою, як і в мирний час – надавати своїй аудиторії перевірену, об’єктивну і збалансовану інформацію.
Чи були українські журналісти готовими працювати в умовах війни, як їм довелося перебудовувати свою роботу вже з перших днів широкомасштабного російського вторгнення на територію України і чому саме місцеві медіа нині відіграють ключову роль в повноцінному інформуванні своїх територіальних громад - про це ведучій запорізького віжн-радіо «На дотик» Ользі Вакало під час онлайн-зв’язку у прямому ефірі розповіла перший секретар Національної Спілки журналістів України Ліна Кущ.
Ліна Кущ : - Після початку гібридної війни в 2014 році, я з родиною була змушена залишити свій дім у Донецьку через те, що це загрожувало мені як українській журналістці, і переїхати до Києва. Тому, з власного досвіду, коли 24 лютого 2022 року почалася ця неприхована агресія, широкомасштабне вторгнення рф на територію України, я розуміла, яка велика і важка робота нас всіх очікує. І як важливо нам згуртуватися і продовжувати свою роботу. Тому, мені здається, такий підхід нам знадобиться і після війни, і під час відновлення України – треба бути готовим до того, що це також буде важка робота, яка потребуватиме консолідації всього суспільства. Кожен на своєму місці має це робити і докладати зусиль. Національна Спілка журналістів України бачить своє завдання з перших днів широкомасштабної агресії рф в допомозі журналістам, які висвітлюють ці події в Україні.
Ольга Вакало: - Як бути журналістом на війні, під час війни. Що означає бути журналістом в сенсі професійного виконання обов’язків, професійного і якісного служіння? Чи ми були до цього готовими? Скільки проводилося тренінгів, навчань, стільки говорилося про те, що війна вже тут, в нашій країні, вона точиться вісім років. Втім, ми ж розуміємо, як до цього ставилася велика кількість людей і наскільки теоретичні знання розбігалися з тими, які зараз. Що Ви можете сказати саме про готовність журналістської спільноти і сьогоднішню реалізацію того, що відбувається?
Ліна Кущ: - До роботи в умовах війни мало хто був готовий в Україні серед українських журналістів, особливо місцевих медіа. Це справді так. Такого досвіду не мала більшість нашої спільноти. Водночас, підходи, які у нас існували у мирний час, і підходи, які існують зараз, не змінилися. Ми залежимо лише від нашої аудиторії – слухачів, читачів, глядачів і користувачів. І наша аудиторія – це її потреби, суспільний інтерес, які повинні бути завжди на першому місці і визначати нашу роботу. Коли ми побачили після 24 лютого величезний сплеск уваги аудиторії, величезний сплеск відвідування сайтів, Фейсбук-сторінок медіа, ми фіксували величезний запит на перевірену інформацію від професійних журналістів. Ми розуміли, що в умовах, коли всіх нас охопили тривога, неспокій і паніка, люди кинулись не до якихось чатів і чуток, а хотіли перевірених, надійних джерел інформації. Такими є лише професійні медіа, тому що журналісти –це ті люди, котрі вміють виважено збирати, обробляти, подавати і доносити інформацію до своєї аудиторії. І тому ті журналісти, які дотримувались стандартів і розуміли свою місію, вони продовжили працювати з подвійною силою. Працювати вдень і вночі, в будні, вихідні і свята. Якщо це були друковані газети, які не могли видаватися в зоні бойових дій, а журналісти не мали змоги продовжувати там роботу, вони створювали канали в Ютубі, наповнювали інформацією ФБ-сторінки і Телеграм-канали. Тобто, передавали інформацію для своєї аудиторії, намагаючись зберегти з нею зв’язок. Утім, на жаль, були й такі випадки, коли я отримувала телефонні дзвінки від керівників медіа з відносно «мирних» областей, які говорили : «Зараз війна, воєнний стан, то ми припиняємо працювати? Що нам робити?». Відповідь була одна: «Працювати! І навпаки, ще більше – для вашої аудиторії! Тому що ваша аудиторія в цих обставинах потребує перевіреної інформації саме місцевої – з місцевим фактажем і прив’язкою до місцевих умов». Тому відповідь: що робити, як дотримуватись стандартів – так само, як і в мирний час!
Ольга Вакало: - Те, про що ми з вами говорили, про місцеві медіа: наскільки зараз увиразнилась і стала дуже зрозумілою потреба отримувати якісну інформацію з місцевих джерел, тому що тепер Україна вся перетворилась на маленькі і ще більші міста, містечка, селища, бо в кожному з цих населених пунктів відбувається щось надзвичайно важливе для тих, хто там живе, для кожної людини. Якщо ми цінуємо кожну людину, то вона має отримати інформацію – і на загал, і обов’язково – про те, що поруч з нею, бо це її безпосередня безпека. І ось така базова потреба в місцевій журналістиці, вона стала відчутною. І на неї, на Ваш погляд, на цей запит, є пропозиція?
Ліна Кущ: - Якщо говорити про місцеву пресу, то в залежності від обставин – в якому регіоні перебуває редакція, залежить і її робота. Є приклади, коли редакції опинились в зоні бойових дій, і вони призупиняли свою роботу. Або припинили зовсім. За опитуваннями НСЖУ, від 5 до 9 % припинили роботу зовсім і десь 30% редакцій тимчасово призупиняли роботу, але потім ,в тій чи іншій формі, відновили. Скажімо, є приклад редакції газети «Обрії Ізюмщини». Головний редактор Костянтин Григоренко виїхав з міста, бо були втрачені техніка, приміщення і вже було небезпечно залишатись журналістам в Ізюмі. Згодом він відновив роботу у Львівській області.
Ми знаємо журналістів, які виїхали з тимчасово захоплених і контрольованих росіянами територій і продовжують інформувати про те, що там відбувається. Зараз ми спостерігаємо таку тенденцію, що більшість українських журналістів, якщо і перемістилися, то в межах України. Лише незначний відсоток журналістів виїхали за кордон. На наше запитання, чому так, відповідають: тому що наша аудиторія –слухачі, читачі і глядачі тут і ми працюємо для них. Є дуже багато прикладів, коли місцеві медіа насправді відіграють ключову роль в інформуванні своєї громади, тому що інших медіа на цій території немає. У нас були приклади, коли газети з Одеської чи Сумської областей були єдиними джерелами, які інформували свої територіальні громади про ту ситуацію, яка там відбувається.
Ви правильно сказали, що в часи війни збільшується вага місцевої інформації. Велика кількість переселенців, які зараз переїхали до інших областей України, на новому місці перш за все намагаються знайти місцеву інформацію: де зареєструватися і отримати статус ВПО чи гуманітарну допомогу, як влаштувати дітей до школи чи у дитячі садочки, як отримати соціальні чи адміністративні послуги. Цю інформацію можна почерпнути не з центральних, а з місцевих медіа. Вона цінна саме тим, що має прив’язку до конкретної місцевості.
Щодо центральних медіа, я вважаю, що було вдалим форматом об’єднати зусилля всіх телеканалів і радіостанцій для національного телемарафону «Єдині новини». Стосовно сьогоднішнього стану, я розумію, що продовження такого об’єднання має і зворотний бік складного фінансового становища провідних телеканалів під час війни, як і всіх медіа загалом. За даними НСЖУ, великий відсоток українських медіа втратили рекламодавців, і всі економічні моделі існування ЗМІ зруйновані. Неможливо продавати ефірний час, заробляти на продажах газети, неможливо продавати рекламу, тому що, як правило, засновники теж не мають коштів утримувати роботу цих медіа. Тому ми будемо бачити приклади скорочень, звільнень, оптимізації і заощадження ресурсів саме у виробництві медіа. Дуже хотілося б, щоб це заощадження ресурсів не призвело до зниження рівня якості журналістики. Журналістських стандартів і журналістського Кодексу треба дотримуватись за будь-яких умов. Ми можемо пожертвувати якоюсь картинкою або заощадити на виробництві, але заощаджувати на журналістських стандартах і на рівні самої журналістики – неприпустимо. Навпаки, під час війни вага перевіреної, достовірної і об’єктивної інформації набагато збільшується.
Людмила Долженко
Повністю переглянути інтерв’ю з першим секретарем НСЖУ Ліною Кущ і запорізьким співаком, композитором і журналістом Анатолієм Сердюком, який також долучився до цієї розмови, можна з 24.08 за посиланням.
