Ми з України і ми – непереможні
- Деталі
- Категорія: Останні новини
Широкомасштабну акцію по розповсюдженню українсько-литовського випуску газети «Ми з України» провели запорізькі журналісти. На її сторінках – розповіді про воїнів, волонтерів, керівників громад та пересічних українців, життя яких визначає нині воєнний стан і щоденна важка боротьба за свободу рідної землі, за вільну Україну, за майбутнє дітей і онуків нашої великої і непереможної нації. До речі, в газеті надруковано репортаж про знаменитий запорізький волонтерський центр «Паляниця», що робить її ще більш цікавою для жителів міста то області.
Маршрут розповсюдження пройшов через все Запоріжжя, сягнув передової лінії фронту, а завдяки волонтерам нашу журналістську газету – спільний проект Національної спілки журналістів України та Спілки журналістів Литви - зможуть отримати і прочитати жителі прифронтових територій, а подекуди і наші колеги з тимчасово захоплених російськими загарбниками містечок.
А тепер про маршрут розповсюдження – більш детально. Розпочався він у волонтерському центрі «Борщ», який годує волонтерів, бо їм часто-густо за напруженою роботою ніколи згадати про себе. А тут – своєрідний осередок спілкування і харчування водночас. Роздивляються газету, просять підписати, беруть для розповсюдження серед своїх сподвижників. Фотографуємося на згадку.
Далі на маршруті – центр прийому біженців. Тут в буквальному сенсі вирує людське море. Саме сюди приїздять всі, хто вибирається через гуманітарні коридори чи самотужки окупованих територій, з фронтової зони. Друкована газета для них – бажана і цікава, та ще й з такою промовистою назвою «Ми – з України».
Запорізька артилерійська бригада – давні друзі і підшефні обласної організації НСЖУ. Охоче беруть нашу газету, просять дати побільше. З хвилюванням слухаємо пояснення: мовляв, будуть вояки їхати на передову, разом з усім, що там потрібно, повезуть і нашу газету, хай захисники в окопах в хвилини затишшя почитають.
А далі – обласний комітет Червоного Хреста, тут щодня багатолюдно, отака у них місія – надавати допомогу. А слово правди про війну – теж допомога. Тож наша газета – дуже на часі.
Наступна зупинка – обласний військовий госпіталь. До речі, тут на постійній основі працює волонтерська група ГО «Запорізькі берегині», яку очолює відома тележурналістка, член правління ЗОО НСЖУ Олена Шевчук.
- Рятують наших поранених воїнів висококласні лікарі-спеціалісти. Роботи багато, то вони і живуть в госпіталі. А ми, волонтери, робимо свою роботу - організовуємо і одержуємо багато гуманітарної допомоги, медикаментів, а правдиве друковане слово теж лікує, додає оптимізму, - говорить Олена. Залишаємо газети, фотографуємося на згадку.
Наступна зупинка – волонтерський центр «Солдатський привал», він розташований біля залізничного вокзалу. Тут знаходять прихисток і відпочинок військові, що перебувають в дорозі, чи їдуть на ротацію, чи додому після госпіталю. Тут про них потурбуються, смачно нагодують, влаштують на ночівлю, забезпечать відпочинок. Керує центром Галина Гончаренко, ця робота стала для неї спасінням після втрати сина на війні у 2014 році. Тепер у неї багато синів. Роздаємо газету, залишаємо стос і для нових відвідувачів. До речі, стали свідками незвичайної події. Якраз напередодні нашого приїзду до «Солдатського привалу» прийшов чоловік з собачкою Жужею. Вони вдвох п’ятеро діб добиралися з Маріуполя до Запоріжжя пішки, через мінні поля і обстріли. І, нарешті, виснажені і зморені знайшли тут тепло і прихисток.
Останній на цей день пункт нашого маршруту – міська лікарня № 7, де наші воїни після надання ургентної допомоги в госпіталі проходять лікування і реабілітацію. Сюди ми, окрім газети, привезли ще й посилку з дефіцитними ліками. ЇЇ зібрали і переслали з Німеччини волонтери за участю журналістів, які знайшли там тимчасовий прихисток разом з маленькими дітьми.
Газеті бійці зраділи не менш, ніж лікам. Тут же почали переглядати, коментувати.
- О, тут про волонтерів «Паляниці», - сказав один. - Ми їх знаємо, вони нам на фронт тепловізори привозили і дещо із дефіцитних запчастин, толкові хлопці!
І додав з теплотою в голосі.
– Ми знов скоро на фронт, а ви тут держіться, бо що ж ми без тилу, без вас всіх? Вдячні всім вам і за турботу, і за допомогу, і за газету. Ми – з України, і ми – непереможні!
Ось таким був перший день нашої подорожі. Наступний маршрут – до волонтерських хабів, до переселенського поселення, в центри гуманітарної допомоги і соціального захисту, тощо.
Валентина Манжура, Віталій Семенюк (фото)
