Очам страшно, а руки роблять
- Деталі
- Категорія: Останні новини
У Тлумачі на Івано-франківщіні небайдужі мешканці міста за декілька днів відновили приміщення гуртожитку місцевого коледжу. Тепер тут поселять вимушених переселенців із регіонів, котрі охоплені активними бойовими діями російського агресора.
Місцеві мешканці у розмові зізнаються, що боялися війни хіба лише у перший день, 24 лютого, бо тоді ще не знали, що це таке. Але, проживши першу добу, зрозуміли, що треба щось робити. Активісти зорганізувалися дуже швидко. І все – завдяки соціальним мережам. Кажуть, вдалося відновити спільноту SaveТлумач, котра була створена два роки тому для допомоги тим, хто потерпав від пандемії коронавірусу. Тепер до спільноти доєдналося ще багато містян і вона налічує понад дві з половиною тисячі.
Кажуть, що люди почали відгукуватися миттєво. І не просто приєднуватися до групи, а пропонувати свою допомогу. Тепер через цю групу навіть сповіщають про повітряну тривогу чи її відбій. Є серед активних тлумачан такі, що відізвалися до волонтерства цілими сім’ями – чоловіки в теробороні, а жінки з дітьми активно допомагають на «цивільному фронті». Тут не дивляться ані на стать, ані на вік чи, тим більше, професійні навики. Роботи вистачає всім, аби лиш було бажання.
У приміщенні місцевої школи зорганізували збір необхідних речей для фронту та переселенців. Паралельно в спортивному залі плетуть маскувальні сітки, сортують продукти. На території міської ради щоденно завантажують гуманітарну допомогу. Навіть представники місцевої влади кажуть, що були дуже здивовані такою оперативною згуртованістю та бажанням мешканців міста допомагати. Активісти не хочуть, аби їх називали волонтерами, кажуть, що чомусь не люблять цього слова. Воліють бути простими тлумачанами, котрі готові прийти на допомогу.
У ліцеї № 1 зразу ж було організовано збір усього необхідного для потреб війська та тих, хто, можливо, приїде сюди на тимчасове проживання. Вже з перших днів війни були готовими до того, що сюди обов’язково приїдуть люди зі східних теренів, і не прогадали. Люди охоче приносили домашні консервації, городину, постіль, посуд, особливо відгукнулися на потребу в дитячому одязі, несли й іграшки та книжки. Фактично за два дні усього було вже вдосталь.
Тепер координатори лише просять вимушених переселенців приходити та брати те, що їм вкрай необхідне. Гуманітарну допомогу для потребуючих у зону бойових дій та для військових із Тлумача відправляють майже щодня. Місцевій владі у цьому неабияк допомагають земляки, котрі працюють за кордоном і там організувалися для допомоги рідній країні. Два автомобілі «швидкої допомоги», котрі прибули з Чехії та Польщі, вже відправили медикам на передову.
Питання із поселенням вимушених переселенців у Тлумачі вирішили швидко і однозначно – пусті поверхи студентського гуртожитку будуть найбільш доречними. Щоправда, тут не вдасться розмістити дуже багато людей, але про мінімальний комфорт місцеві активісти подбали завчасно. Кинули клич, що треба білити стіни, фарбувати, мити, прибирати, зносити постіль, штори, карнизи, посуд. І все вдалося дуже швидко. Практично за лічені дні два поверхи гуртожитку місцевого коледжу були готові приймати поселенців. Відрадно, що до відновлення приміщень гуртожитку зголосилися й ті, хто сюди прибув зі східних теренів.
Харків’янин Юрій вправно підфарбовує панелі у коридорі. Він одним із перших прийшов на допомогу місцевим чоловікам. Каже, хоч так зможе віддячити за те, що його тепло прийняли та надали житло. Надає посильну допомогу і його дружина, котра разом із жінками прибирає в кімнатах, розвішує штори, заправляє постіль. Про війну і ті події, котрі змусили їх покинути рідне місто, воліють не говорити. У роботі та буденних клопотах потроху відходять від жахіть війни та призвичаюються жити у новій обстановці. Поки ремонти у гуртожитку тривають, людей за можливості розселили по домівках тлумачан, також у ліцеї розгорнули спальні місця на 50 осіб.
Місцеві підприємці долучилися до благодійності і виділили хто електротовари, хто сантехніку, хто долучився до ремонтних робіт. Тепер у кожній кімнаті змонтували нові розетки, під’єднали силові розетки у кожен блок, аби напруга витримувала, встановили нову сантехніку, на кожні два блоки – бойлер.
Люди розуміють, що в таких умовах робиться елементарне, а тому на умови не скаржаться. Кажуть, що для них головне, аби був дах над головою та подалі від фронту.
Поки ми розмовляли, телефон у секретаря міськради не вмовкав. Постійно хтось розпитував, чи є можливість поселити людей, бо саме цими питаннями і відає він у ці важкі дні. Станом на минулу суботу в Тлумачі вже було 970 переселенців, котрі офіційно зареєструвалися у міській раді, але, на переконання пана Михайла, це не всі, хто приїхав у місто. Таких може бути навіть удвічі більше.
Якщо доведеться приймати більшу кількість переселенців, то будуть придумувати ще якісь варіанти. Очевидно, доведеться залучати і дитячі садочки, і приміщення колишньої школи-інтернату, бо як бачимо, люди тікають на Західну Україну тисячами. Наша допомога для тих, хто рятується від війни, вкрай необхідна. Хтось має можливість прихопити з собою речі і приїхати автомобілем. Але, на жаль, є люди, котрі прибули без нічого, маючи при собі лише паспорт. І це насправді боляче і вкрай жахливо. Лише наші старання і згуртованість допомагають таким людям відчути людське тепло і єдність нації.
Володимир БОДАК, член Ревізійної комісії Івано-Франківської обласної спілки журналістів, секретар первинної організації НСЖУ
