«Коли перебував в окупації, постійно підтримував зв'язок із керівництвом Спілки журналістів. Вдячний їм за надану підтримку, особливо – моральну», – Олег Батурін, журналіст із Каховки.Олег Батурін – український журналіст, член Національної спілки журналістів України, власний кореспондент херсонської газети «Новий день», журналіст Інформаційної агенції «Центр журналістських розслідувань», керівник Медіаклубу «Європростір», кавалер ордена «За заслуги» III ступеня (2022).
Про перебування в російських застінках, життя в окупації та професійну діяльність поспілкувалися з Олегом Батуріним у Центрі журналістської солідарності в м. Івано-Франківську.
«Першого жовтня 2014 року мене в Криму затримали. Це був мій такий перший досвід перебування в російських застінках».
Олег Батурін у журналістиці з 1999 року. І саме в регіональній журналістиці. Завжди фокусом його роботи була Херсонська область. Працює в Центрі журналістських розслідувань. Інформаційна агенція «Центр журналістських розслідувань» – медійний проєкт кримських ГО «Інформаційний прес-центр» та «Кримський центр розслідувальної журналістики». Редакція інформагенції тимчасово, до деокупації Криму, знаходиться в Києві.
– Дві тисячі чотирнадцятого року, як тільки почалася війна й окупація спочатку Кримського півострова, потім Донецької і Луганської областей, я працював активно в цьому напрямі, більше з акцентом на Крим. Їздив під час цих подій у березні в Крим з волонтерською місією від нашої Каховської громади. Висвітлював події, які там відбувались. А першого жовтня, під час чергової поїздки, російські спецслужби мене в Криму затримали. Через декілька годин відпустили», – починає розповідь Олег.
Для журналіста-розслідувача це був такий перший досвід перебування в російських застінках. Допити тривали приблизно десять-дванадцять годин.
– Допити були максимально жорсткі. Вони намагалися мені вішати терористичну діяльність і все на світі. Навіть якусь крадіжку, нібито скоєну в Джанкої, коли мене фізично не було на території Криму. Важко сказати, якою логікою вони керувалися. Постійно щось перевіряли, брали відбитки пальців. Потому з’явилась їх остаточна версія – це підробка документів. Ніби я сам підробив собі паспорт громадянина України. Вони паспорт у мене відібрали і повернули лише закордонний паспорт, який був у мене зі собою. Сказали начебто відправляють документ на перевірку, а мене відпустили. Так я виїхав з Криму, – згадує журналіст.
«Дванадцятого березня 2022-го року я потрапив до російського полону, в якому перебував вісім днів».
Черговим випробуванням для Олега Батуріна, як в особистому житті, так й у професії, стало перебування в окупації. В перший день повномасштабної війни він зі своєю сім’єю, проживаючи на лівому березі Дніпра, опинилися в пастці російських військ. Виїхати було складно, тож вирішили залишатися вдома допоки не буде можливості переїхати на підконтрольну Україні територію.
– Не зрозуміло було нічого. Мені, як і багатьом українцям, було не зрозуміло, по-перше, куди їхати. Ми всі бачили, що відбувається в Київській області й по всій смузі кордону з росією. Був абсолютний хаос. А я звик приймати рішення більш зважено. Але поступово, в березні, почало відновлюватись автобусне сполучення, цивільні почали більше їздити. З'явилась інформація. Я багатьох людей розпитував, які проїжджали через російські блокпости, як з окупантами спілкуватися. Тобто, ситуація стала більш зрозумілою і ми почали планувати виїзд з окупованої території. Та раптом, 12 березня, я потрапив до російського полону, в якому перебував вісім днів, – розповідає Олег Батурін.
Того дня, 12 березня, журналіст мав зустрітися в Каховці з волонтером Сергієм Ципігою. Його викрали і вивезли в Нову Каховку, а вже потім у Херсон, в будівлю Херсонської облдержадміністрації. Згодом стало відомо, що приблизно тоді ж викрали і волонтера. Стало очевидно, що це була пастка. Допитували, погрожували, били. Першу ніч тримали прикутим рукою до батареї.
– Відпустили, безумовно, через розголос навколо мого викрадення. Є також підозра, що на той момент вони не зовсім розуміли, що зі мною робити. Ще коли я перебував в окупації, то постійно підтримував зв'язок із керівництвом Спілки журналістів. Вдячний дуже їм за надану підтримку, передусім, моральну. Це може здатися такою банальністю, але я дуже часто згадував, і перебуваючи в окупації, і вже опісля, перші телефонні дзвінки від колег коли вони телефонували, говорили, заспокоювали. І коли мене схопили росіяни, то я десь перші три – чотири дні був у дуже депресивному стані. Але згодом саме спогади про ці розмови з колегами зі Спілки, про ці дзвінки витягли мене з того стану. Тобто, в один момент я замислився, що не один, що про мене знають, знають про моє викрадення і ця ситуація набула розголосу. І досі переконаний, що той розголос був однією з причин, які якось вплинули на те, щоб мене відпустили. Бо росіяни, до речі, казали мені, й іншим українцям, котрих вони схопили, що про нас уже ніхто не пам'ятає, що ми ніхто і нас забули. У неділю, 20 березня, вони зайшли в камеру і сказали збирати речі. Я зрозумів, що мене відпускають, але не назавжди, – ділиться спогадами Олег Батурін.
Після звільнення журналіст почав готуватися до виїзду з окупації, й 31 березня всією сім’єю виїхали з Каховки. Дорога на підконтрольну українську територію була надзвичайно важкою. Чотири доби виїжджали. Потрапили під обстріл, дивом вижили, але зрештою виїхали. Невдовзі після того стало відомо, що російські військові розшукували журналіста в Каховці.
– Тридцять першого березня виїхали, а першого квітня російські військові остаточно захопили всі органи влади в моєму місті. Вони захопили Каховку, міську раду, призначили голову окупаційної адміністрації і я зрозумів, що ми виїхали більше ніж вчасно.
«Під час перебування в окупації подумав, що моя професійна діяльність закінчилась, адже на окупованій території практично неможливо повноцінно працювати журналістом».
З окупованої Каховки Олег Батурін із родиною переїхав у Львів, а згодом – в Івано-Франківськ. Продовжує займатися журналістською діяльністю. Роботи стало дуже багато, зізнається Олег, адже щодня є щось нове. Продовжує їздити в Херсонську область, спілкуватися з мешканцями, з колегами-медійниками. Інколи над матеріалом працює онлайн.
– Після виїзду на підконтрольну українську територію, роботи стало значно більше. Був такий період, коли я навіть певною мірою змирився з тим, що невідомо, чи буду я там комусь потрібен і чи ще буду працювати, – каже Олег. – Бо важка ситуація і в медіа, з якими співпрацював. Тобто, не було зрозуміло, де я буду працювати, чим буду взагалі далі займатись. Але вважаю, що завдяки роботі мені вдалося, в тому числі, якось вийти зі свого психологічного стану. Тобто, робота певним чином теж мене врятувала.
Журналіст Олег Батурін працює в різних жанрах. Це і новини, і звичайно ж, розслідування. Практично всі його матеріали мають ознаки розвідувальної журналістики. За багатьма оголошені підозри фігурантам тих чи інших справ про комерційну діяльність чи державну зраду. Є навіть і вже винесені вироки, в тому числі – й російським військовим.
– Разом із колегами з Донецької та Луганської областей ми підготували матеріали журналістського розслідування, де були встановлені імена російських військових, які збили літак рейсу МН17. Наші матеріали лягли в основу судової справи в Міжнародному суді в Гаазі, і вже є судовий вирок щодо цих осіб. Я переконаний, що рано чи пізно, всі винні будуть обов'язково покарані. Це просто питання часу, – каже журналіст.
«Оскільки я публічна особа як журналіст, у мене велика кількість недоброзичливців, яким я перейшов дорогу. Майже всі вони – це люди, які є зрадниками або колаборантами, або ті, хто якимось чином підтримує русскій мір, або самі окупанти».
Олег Батурін зізнається, що за свою багаторічну журналістську діяльність отримував багато погроз на свою адресу. І далі продовжує їх отримувати. Останнім часом через соцмережі пішла нова хвиля фейку і погроз. Це журналіст пов’язує з його крайньою публікацією, яка вийшла в грудні минулого року. Він підготував з цього приводу офіційну заяву та зареєстрував її в одному із відділень поліції Івано-Франківська.
Хотілося б зауважити, що під час спілкування Олег Батурін наголосив на важливості такої комунікаційної платформи, як Центри журналістської солідарності. З початку повномасштабної війни він особисто неодноразово звертався за допомогою в Центри у Львові й Івано-Франківську.
– Продовжують надавати допомогу, в тому числі, Центри журналістської солідарності. Я також неодноразово раніше звертався по допомогу до львівського, оскільки ми там проживали. Тепер співпрацюю з Івано-Франківським Центром журналістської солідарності. Також хотів би згадати інші організації, які підтримували і підтримують медійників. Ця допомога була важливою, вчасною і потрібною. Особливо взимку, коли були постійні відключення світла, а треба було десь попрацювати терміново над якоюсь темою. Окрім того, в Центрах журналістської солідарності можна отримати бронежилет для відряджень на території, де постійно ведуться обстріли з боку окупантів, медичну аптечку.
Дана Данилів
