Площа Данте в НеаполіНа цей раз вийшли на станції метро Данте. Видатний італійський поет епохи Відродження, який написав знамениту «Божественну комедію», був громадським політичним діячем, який входив у колегію пріорів управляючої партії Флоренції. Але активна політична діяльність та розкол партії стали причиною вигнання його з рідного міста. Понад 20 років він поневірявся містами Італії та написав багато творів. Поет боровся за Італію без папської влади та міжусобних війн. Помер у Равенні у віці 56 років.
Piazza Dante – побудована на місці ринку та названа на честь об'єднання Італії у 1872 році. Пам'ятник Данте Аліг'єрі встановлений скульптором Тіто Анжеліні. А зодчий Луїджо Ванвітеллі (є і така станція метро) спроектував велику екседру напівциркульної форми, яка включає в себе з північного боку ворота Порта Альби, а в центрі – гігантську нішу для кінного пам'ятника королю Карлу Бурбонському. Але цей проект скульптури не було здійснено.
Вигнутий фасад будівлі поділено на три яруси з колонадами. Напроти - ансамбль монастиря та церква Сан-Доменіко Соріано (18 століття). У братських корпусах розміщено різні установи. Поруч із монастирем - надзвичайно гарний Палаццо Руффоді Баньяро (1660 рік). А ще рядом із площею ансамбль монастиря Санта Марія дель Караваджо. який заснований 1627 році. Там містилася школа для дітей бідняків.
Всі ці історичні факти дуже цікаві, для мене це точно. А ось які мої спостереження «допитливої Варвари». Я залишила подругу на площі і «поскакала» знайомитись із навколишнім середовищем
Враження приголомшливі! Будівля захоплює своєю архітектурою та величчю. Величезний простір серед вузьких вуличок, повних кафешек, ще літніх, мало народу, не вихідний день.
Озирнувшись, із захопленням всередині, побачила навпроти красиву браму до будівлі. Як виявилося, це колишні братські корпуси монастиря, де розташовані держустанови. Нагорі написано назву щось на кшталт нашого БТІ, домоуправління та інше, де видають усі довідки. Я зайшла, милуючись красою стелі анфіладного коридору, і вперлась в якесь панно з барельєфом чоловічої голови. Сестра потім переклала з латинського щось про Майорку. Ба! Ліворуч ведуть на поверх величезні мармурові сходи. І… о жах! Все закинуте, як після вибуху нейтронної бомби. Людей немає, а конторські меблі, стоси архівних паперів, каталожні ящики розкидані по підлозі, побиті шибки та зруйновані стелі. І так на всіх трьох поверхах. Скрізь помпезні шикарні сходи, забиті двері та запустіння.
І це у центрі Неаполя! Я була здивована та обурена! Хоча зовні фасад доглянутий. При вході анфіладним коридором ліворуч розташований зимовий сад з галереями. Так там теж балкони напівзруйновані та обладнано зупинку для автівок. А праворуч, справді, є ліфт, який везе до довідкової установи. І так скрізь. Старовина та нова епоха сусідять поруч. Вічність на сьогодення…
Світлана Костюк, фото авторки
