Свято святого ЯнуаріяБезліч паломників стікаються до собору, щоб на власні очі побачити разюче диво «закипання і розрідження» крові. Хіба я могла, будучи зі сформованими обставинами переселенки бути в такому знаменитому місті і пропустити це диво? НІ!
Тому так хочеться поділитися своєю розповіддю очевидиці. Я там була!
Встала раніше, сестра пояснила, як доїхати до собору. Вже трохи орієнтуюсь у центрі міста. Підійшла до вулиці Дуомо, а вона така ошатна, вздовж безліч торгових лотків з солодощами і сувенірами, по ній рухається в святкових сукнях народ до собору. І подумала я, як же мені підібратися ближче до реліквії серед цього натовпу? Підійшла й ахнула - вся площа вщент запружена парафіянами, а на стіні величезний телевізор і служба вже почалася. Я відразу включила в себе журналіста і з посвідченням змією проникла до карабінерів (їх, до речі, було дуже багато). До мене поставилися доброзичливо, але послали в інший кут сходів. Так як я ні бе, ні ме по-італійськи, крім кількох слів, то подумала, що там збирається преса. Але не тут було! Знову від мене відвернулися і мені довелося самої, махаючи посвідченням прослизнути всередину собору. Тут вже я не ударила в бруд обличчям і опинилася на найцікавішому місці перед загородженням при демонстрації судини з рідкою кров'ю. Фотка вийшла неважна, бо сонце відбивалося у склі. Але там скрізь були розташовані телеекрани, на яких демонструвалася подія. Я зняла.
А тепер трохи історії. Неаполь по праву вважається одним із найбільш загадкових та містичних міст світу. А тому його пам'ятки так чи інакше пов'язані з таємничими, аномальними особливостями. Що й підтверджується цим вражаючим дивом, яке відбувається тричі на рік. 19 вересня - день перенесення мощів Святого Януарія в Кафедральний собор і день святкування річниці порятунку міста від виверження вулкана Везувій. 16 грудня - в день його заступництва Неаполю, і в суботу перед першою неділею травня на згадку про возз'єднання його мощів. Цими днями священики виносять посуд для демонстрації віруючим. У руках кров, що у твердому стані, розріджується і навіть закипає, містичним чином перетворюючись на рідину. Якщо «диво крові» не трапляється, то неаполітанці чекають біди.
Так трапилося в 1527 році, коли була чума, а у 1979 - землетрус, який забрав життя трьох тисяч городян.
Найкрасивіший Кафедральний собор вражає пишністю мозаїчного оздоблення стін та підлоги, чудовими полотнами знаменитих художників, майстерністю архітектури. Храм був закладений у ХVІІІ столітті за наказом Карла II Анжуйського.
Я пройшлася храмом, поставила свічечки, і вже виходячи по бічній галереї, натрапила на музей релігійних реліквій, папського одягу і всяких реліквій для проведення обрядів та переговорів. Знову спробувала пройти за посвідченням журналіста, і знову не пропустили. Квиток коштував 8 євро.
Але мені все одно вдалося відвідати цей музей безкоштовно. Зайшла до гарного дворика відразу за будівлею, пофотала і побачила там сходи з плакатом, що це кінець маршруту. Ось диво! Озирнувшись, побачила білетера, він за мною стежив, а поруч були двері до туалету. Я постояла і шмигнула в музей. Там, на третьому поверсі, подивилася всі експозиції, ніхто не зупинив авантюристку. Таким же шляхом і покинула його. Білетера в арці вже не було. Втратив мене. Знай наших!
Хочу висловити думку з приводу «дива». А чи не здається вам це головною релігійною аферою віку? Але італійцям це подобається. Нехай так і буде!
Світлана Костюк, фото авторки
