Підтримка наших захисників стали ледь не святим обов’язком для кожного з нас. Війна перетворила українців на єдину команду і велику сім’ю, де кожен турбується один про одного і про Україну загалом. Розмовляємо про це з очільницею Благодійного фонду «Єдиний Волонтерський Центр «Локомотив» Юлією Грицьків.– Єдиний волонтерський центр почав діяти на Івано-франківщині у Коломийському фізкультурно-спортивному комплексі «Локомотив» буквально з першого дня повномасштабного вторгнення, – розповідає Юлія. – Першими адресатами були 10 окрема гірсько-штурмова бригада і Коломийська територіальна оборона. Розподілили обов’язки, продумали логістику. Відтоді наші волонтерські будні – потужна робота на перемогу. Наша допомога потрібна щодня – і бійцям на передовій, і внутрішньо переміщеним особам. Наші телефони постійно «гарячі», завжди є хтось, кому без нашої допомоги сутужно.
– Люди, яких об’єднав «Локомотив», хто вони?
– Перші три місяці роботи центру були прикладом єднання краян у спільній великій справі. Досі волонтерять неймовірні люди, які залишаються з нами до кінця, безкорисливо допомагають щодня. Це люди, які вміють любити, допомагати, мають у житті великі цінності. Кожен з наших волонтерів усвідомлює, заради чого щодня сюди приходить. Із більш як тисячі волонтерів залишилися ті, хто добре розуміє: найменша допомога у воєнний час надзвичайно цінна. Внесок цих людей – найвищий вияв патріотизму. Ми справді стали однією великою сім’єю, щодня, крок за кроком, наближаємо перемогу кожен на своєму місці.
– Які проблеми трапляються, як вдається їх вирішити?
– Проблема у нас одна – війна. Ми всі намагаємось її вирішити самовідданою підтримкою і допомогою. А волонтерство – це ситуації, моменти, суцільне вирішення різних питань. Тут нема проблем. Кожна ситуація – окрема історія: знайти необхідне, доставити, залучити потрібних людей. Але мабуть наші волонтери – всемогутні, бо вдається владнати часом просто надзвичайні справи! Кожне завдання вирішуємо максимально якісно. Наприклад, до нас часто звертаються за військовою амуніцією, за необхідним для бійців обладнанням. Усе чітко й оперативно вирішуємо через налагоджені контакти і співпрацю.
Трохи сумно, бо відчуваємо деякий спад волонтерської активності. Війна не закінчилась, і ми не знаємо, що буде далі. Звісно, ми всі віримо у перемогу, але маємо бути готові до того, що шлях до перемоги може бути непростим. Мені шкода, що в Україні виникають проблеми з волонтерськими центрами, благодійними фондами. Через їхню недобросовісну діяльність може страждати і страждає! репутація сумлінних волонтерів. Оце справді проблема. Щодо нашого центру, маємо мало часу на висвітлення роботи у різних медіа, соцмережах, але вся діяльність документально підтверджена.
– Яка справа була найкрутішою?
– Кожне звернення до нас, повторюся – це ціла історія! Ідеться про щось велике чи мале – це окрема неповторна справа. Адже за кожним зверненням – людина, індивідуальність, цілий світ! Коли до нас приходять за допомогою і отримують усе необхідне – відчуття неймовірні. Чи це маленький пакунок, чи переповнена вантажем фура – коли вдається допомогти людям, це завжди зворушливо. Насправді, кожна наша справа – крута! Коли за день збирали кошти на необхідне. Коли приїздили з передової військові, щоб познайомитися і подякувати волонтерам, які були з ними на зв’язку, допомагали їм – це просто не передати словами. Коли ми збирали кошти на Старлінк – були впевнені, що все вдасться. Ось заради таких моментів ми усі щодня сюди приходимо…
– Чи можна поцікавитися короткою статистикою допомоги, наданої волонтерським центром?
– Для цього не вистачить газетної площі…Наприклад, кількість військових, яким ми допомогли – понад три тисячі. Були звернення для допомоги батальйону, роті, комусь одному. Ми відправили більш як півсотні 22-тонних фур. Допомогли і допомагаємо внутрішньо переміщеним особам. Це тони одягу. Тони продуктів. Тони засобів гігієни. Амуніції, турнікетів, джгутів, аптечок, будматеріалів і багато іншого. Усе порахувати непросто. Та й не час нині для цього, рахувати будемо після перемоги.
– Маєте можливість звернутися до краян. Чим можна допомогти центру?
– Дуже хочу наголосити: не пошкодуйте годинку-дві щодня для України. Якщо кожен із нас допоможе фінансово, поволонтерить, зателефонує знайомому військовому і спитає, чим допомогти… Кожен із нас уже давно мав би зробити для себе вибір: який мій внесок у перемогу в цій війні? Хто Я у цій війні? Адже ми сильні кожен по своєму: хтось фінансово, хтось у соцмережах, хтось може поділитися продуктами, ще хтось – будматеріалами. Якщо ми щодня, кожен на своєму місці, будемо робити бодай можливе для України і наших захисників – нас ніхто не здолає.
– Про що я вас не спитала?
– Про те, що далі? А далі – зима. Тобто, треба працювати ще більше. Треба допомагати хлопцям, думати про це вже сьогодні. Маємо ставати ще сильнішими, незважаючи на те, що всі довкола поволі заспокоюються, часом забувають про війну. Там, на передовій, реальність зовсім інша, як тут у нас. Це завдяки нашим захисникам ми маємо можливість жити у мирному місті, пити каву й відпочивати на березі Пруту. Тому – допоможемо нашим бійцям, переможемо, а потім усі разом відпочинемо у врятованій нами державі. Тримаємо стрій. Тільки разом ми сильні!
Валентина Близнюк
