У кожного живого організму є власний слід, відбиток на землі. Та коли Природою було дозволено, людина забула про головне: не вона є носієм життя, вона лише допоміжний інструмент цього циклу. Люди, напевно, не хочуть зберегти і передати багату країну на родючі ґрунти, яка радує своїм різнобарв’ям око, бо розум кмітливо орудує руками, протиставляючи дії з вже нехвилюючим буянням Природи.Що ж є зайвим для людини? Що її обтяжує в цьому «несправедливому» житті, де влада не літає, як турботлива лелека, над своїм гніздечком та не вигодовує з дзьобика свій голодний, намучений електорат. Що ж робить в цей момент народ? Та він просто жаліється і чекає слушної нагоди, щоб висказати недовольство тими, хто наїв собі пузо, і це все за кошти громадян. Перед тим, як дивитися вдалечінь, подивіться під ноги, де доріжка, викладена із сміття, давно вже вас зачекалася. Хто ж нарешті почне з себе: із піднятої обгортки, із недопалку, місце якого в смітнику, а не на зупинці, в поспіху кинутому з сходинок маршрутки. Чому так важко зберегти це сміття в кишені, щоб потім викинути у відведене місце - не там, де купа іншого сміття спочиває десь під стовпом, в кущах, чи романтично викладено перед двором.
Зараз планета почала потопати в надлишку сміття. Прогрес стрімко крокує вгору, а рівень культури залишається на нульовій стадії. Природа почала страждати. В океанах утворюються нові угрупування сміттєвих островів. По всьому периметру міст - звалища непотребу. Утилізація недієздатна. Куди не піди – ми оточені.
Народ і влада повинні бути заодно, не перекладаючи власні обов’язки один на одного. Одні не смітять, розфасовують по контейнерам мусор, інші влаштовують його регулярний вивіз, збільшують кількість сміттєвих баків і санкції до недотримання чистоти. Саме так чаша терезів прийде в норму, що і дасть початок здорової, квітучої нації із узгодженими законами Природи.
Анастасія Бурмака, учениця «Школи молодого журналіста»
