Звичайний будній день…. Як завжди, я рано прокидаюсь, і, як завжди, зі мною прокидаються мої турботи, думки, мрії. Як завжди, мене чекають мої справи та обов’язки. Нічого нового! Школа – тренування – дім. Нудно якось…. Я йду не поспішаючи, похиливши голову до землі чи то від недосипання, чи то від важкості думок. Кожен день якісь випробування і труднощі, які, чесно кажучи, я вже втомився долати. Хочеться впасти лицем на землю і не підійматися, поки не настане літо, поки мене не пригріє тепле сонечко, поки свіжий вітерець не здує цю пилюку сірої буденності! Та це не вирішить моїх питань, і мені нічого не лишається як терпіти і мовчки йти.
Лише зрідка я підіймаю голову, з надією побачити щось цікаве. Та марні мої сподівання. Здається, ніби все запрограмоване – одне й те саме. Повз мене проходять такі ж замучені турботами студенти вишів і такі ж втомлені щоденною працею робітники вокзалу. Моє серце співчуває їм і, в той же час, радіє, що я не один такий заклопотаний.
Ось вже кінчається парк. Назустріч мені йде гарна незнайомка, можливо студентка. Ось вона проходить повз мене і… посміхається мені! Від такої несподіванки я аж призупинив крок. Спершу я почав оглядати свій одяг, подумавши, що, мабуть, щось не так в моєму вигляді. Та все було в порядку, і, здивований, наче побачив якесь диво, рушив далі, перебираючи в голові всіх знайомих. Та марно – я бачив її вперше.
День наступний…. Я йду тим же шляхом і в той же час. За життєвими клопотами мій мозок зовсім забув ту загадкову дівчину. Та підійшовши до того місця, я згадав абсолютно все, і мої очі почали шукати її серед перехожих. І пошуки виявились не марними. За кільканадцять метрів від мене вона йшла назустріч. Її світле довге волосся воспадом спадало на хутровий комір чорної шубки. Її сині, неначе гірські озера, очі викликали довіру, а личко, чисте і молоде, випромінювало добро і щастя. Йшла вона впевнено й жіночно, неначе принцеса. Ні, неначе янгол! Заворожений такою красою, я не міг відвести погляд, хоч як не намагався. «Ні, не може така красуня мені посміхатися! Мабуть, здалося вчора, почудилось! Мабуть, хтось із її знайомих був поряд мене, і йому вона посміхнулась. А я вже губу розкотав!» Та які б думки не нав’язував, моє серце колоталось. Ось цей янгол вже майже біля мене. Я опускаю очі до землі настільки, щоб бачити її, і в той же час, щоб не було їй помітно мою тривогу. Чим ближче до неї, тим сильніше підкошуються коліна, тим моє обличчя становиться червонішим від напруги очікування «облому». Ось вона проходить повз мене і… посміхається мені!
Пройшовши трохи вперед, я зиркнув по сторонам: на дорозі не було нікого. Всі сумніви відпали – цей янгол посміхався саме мені. З одного боку було якось по-дитячому добре, навіть сонце засіяло яскравіше, та з іншої сторони мій, хоч невеликий, життєвий досвід питався: «Хто вона? і чому посміхається мені?» Та відповідей я не мав, і залишалося лише іти своїм шляхом.
На наступний день я вже спеціально вирахував час, щоб перестріти цю загадкову дівчину і остаточно розвіяти свої сумніви. І вона не дала приводу для розчарування! А потім іще день, іще й іще. Звичайно, перший тиждень я ніяковів від такого прояву доброти, та до гарного швидко звикаєш!
Через деякий час мої вуха почули її голос – такий же янгольський, як і посмішка. Близько пів року як ми перестрічаємо один одного, бажаючи доброго ранку і посміхаючись. І я помітив, що після такої «усмішко-терапії» мій день складається якнайкраще, а проблеми і нагальні питання вирішуються легко і просто. А найголовніше, ця дівчина навчила й мене посміхатися. І тепер я без труднощів дарую цей прояв доброти незнайомим людям і бачу, як вони ніяковіють від забутого за пилюкою буденності відчуття щастя.
Мабуть, я сильно розчаруюся, коли одного дня не побачу ту красуню. Мабуть, мені буде боляче і трохи самотньо, коли я безрезультатно буду шукати очима ту посмішку. Дивно, коли ти не знаєш про людину нічого, та все ж любиш її всім серцем. А може, вона і є янголом? Може, її спеціально послали на землю нагадати нам, або навчити заново, як треба посміхатись? Чесно, не здивуюсь, якщо так і є….
Сергій Журба
