Гримить письменницьке перо. Думки, немов птахи. Рожеві фламінго. Папір лежить самотній. Втомлений від одинокості буття. Один. Нікчемний. Мов непотрібне брудне шмаття. Хворе тіло, що повільно гниє. Бідолашний.
Де ж те перо, що мусить врятувати? Вилікувати. Підтримати.
Де те чорнило, що може одягти тебе у гарне вбрання, дизайнером якого є сама фантазія?
Наталія Гордибакіна