Заплющити очі знов та відчути на собі яскраві промені.  Вбираючи шкірою сонячне світло, вдихаючи прозоре повітря, зрозуміти, що ми – просто слова, сказані кимось бездумно, викинуті на вітер, беззмістовні, не важливі. 

Або ми просто краплі дощу,  які лоскочуть листя  на Всесвітніх Деревах. Поглинаючи нас, Дерева ростуть все вище і вище. А ми – помираємо так і не зрозумівши навіщо увійшли в ці двері Життя. Для чого був той самий перший плач, коли можна було засміятися, бо матуся взяла нас на руки. І цей сміх – вирішив би всю нашу долю. Але в нашу першу мить з наших очей ллються сльози, -  тому і плачемо потім усе життя, навіть від щастя...

Отже не диво, що ми – то краплинки дощу, що ллються з очей наших предків,  які своїм останнім подихом звільнили нам місце  у цій космічній дивині. Ми – то заблукалий вогник над поодиноким трясовинням, що вказує путь спасіння тим, кого ми любимо. Ми – то найважливіші у всесвіті для тих,  хто любить нас. 

2. Звук життя

Кожна мить з коханою людиною - дарунок  капризної  долі. Потрібно цінити такі моменти найбільше за все. Це  те, що надихає просто жити. Вони сповнюють наше життя мріями, сподіваннями, найсильнішими емоціями, найціннішими прекрасними спогадами. Кожна посмішка, поцілунок, лагідне торкання, тримання за руки, теплі обійми, кожен сніданок, розділений з коханим, прогулянки, усі кіно-вечори, усі розмови та мрії на двох – треба сховати глибоко в своє серце, бо вони чарівні та неповторні. Через такі миті здається, що космічна безкрая галактика, то серце коханого, яке стукотить під твоєю рукою.  І те, що ти чуєш, - то найпрекрасніша мелодія у Всесвіті, бо так звучить твоє  життя. 

3. Повітря

Невичерпна, неочікувана, неповторна чарівність буття, коли після  несамовитого розпачу втекти якомога далі.  А потім потрапити в полон зефірно-шоколадного витонченого вибуху кохання. Та розлетітися на шматочки ніжнощів, які просто не можливо не віддати тому, хто грає на струнах моєі душі. Тій людині, яка повертає мені натхнення. Коханому, який наповнює свої  поцілунком мої  легені солодким повітрям. Я вдихаю його та злітаю у височинь. Воно таке неймовірно прозоре та легке, що я сама стаю легкою. Я перетворююсь на повітря. Тепер ми можемо піднятися вгору, туди, де наше безкінечне кохання зможе злитися в єдине ціле з вічністю Космосу. 

Анна Кулькова