Викладачі та студенти кафедри журналістики Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника здійснили поїздку в Літературно-меморіальний музей письменника. В його рідному селі Русові відбулася презентація студентського доробку «Голос із Русова». У заходах взяли участь і представники Івано-Франківського Центру журналістської солідарності НСЖУ та практикуючі журналісти.Книга стала переосмисленням постаті письменника юними читачами. Зокрема, містить коментарі дослідників та знавців літератури. У шести розділах студенти спеціальності «Журналістика» передала нового Стефаника крізь призму сьогодення та відзначили вічність його новел, пояснюючи це пророчістю автора. Цього року виповнилося 86 років із дня смерті письменника і правнук Василь відзначив, що цей день важливий рівно стільки ж, скільки день народження.
«Я часом подивований, як людина могла так влучно описати вічне. Ми не кажемо, що він був пророком, та ті почуття, що він описував у своїх текстах, відчувають і зараз матері тих, хто виборює нашу свободу. Ту свободу, за яку боровся й Стефаник», – каже правнук письменника Василь Стефаник.
Над книгою працювали протягом року, приурочивши вихід до 150-річчя від дня народження Василя Стефаника. Почалося все з ініціативи ректора Прикарпатського національного університету, який запропонував вихованцям та викладачам кафедри журналістики, поїхати на Конгрес, який відбувався у колі науковців, що дискутували стосовно творчості письменника.
«Ігор Євгенович сказав, що було б добре зафіксувати все те, чим ділитимуться на відзначенні 150-ї річниці. Тоді ми зі студентами зібрали 36 коментарів та інтерв’ю з науковцями, літературознавцям з рефлексіями», – згадує доцентка кафедри Галина Пристай.
Науковці університету видали його твори та його наукові розмисли. Укладачка книги, доцентка кафедри Соломія Хороб вважає, що «Голос із Русова» став логічним продовженням цих праць.
«Ця книжка добре зафіксувала все те, що було в день відзначення. Зафіксувала те, що зазвичай залишається за камерою, і те, що лишається за друкованим словом. Власне, це те, що і мають робити журналісти: давати значення та фіксувати те, що було важливо. Ця книжка про атмосферу й емоції, бо насправді, то був не просто черговий день, який потрібно відзначити. Мені здається, що це було святкування величі великого письменника, якого ми називаємо генієм нашої літератури», – каже Соломія Хороб.
У книзі є роздуми написані цього року, в сучасних умовах. Студентка із Миколаєва розповіла про те, як читається Стефаник під час війни: «І це зовсім іншим погляд. Це ніби ще одна грань, яка відкривається нам у новому часі». «Стефаник – це не просто класик, який залишився на сторінках культури і в підручниках із літератури. Стефаник сьогодні говорить з нами», – додає викладачка.
Презентацію книги наповнили читаннями творів молодих прикарпатських поетів, які згадували у своїх віршах майстра психологічної новели, слова мешканців села та розповіді студентів, які ділилися своїм сприйняттям цієї постаті та розповідали про процес створення книги «Голос із Русова».
«Напевно, немає жодного українця, який би не знав імені Василь Стефаник та назви села Русів, бо саме тут народився митець із вродженим талантом, «артист із Божої ласки», як його величали. Його життя було непростим, але з цього життя він зумів зібрати перли, а потім викласти їх на письмі», – зазначає Ольга Ленько, директорка музею Стефаника.
«Хто такий Стефаник? Не можна сказати, що його тексти приємні для читання. Вони важкі й ілюструють важкість світу. Я зрозуміла, що Стефаник – полин. Гіркий полин. Тому на обкладинці, яку я робила, зобразила гілочку полину, яка символізує гіркість його текстів», – каже студентка-магістрантка Діана Яців.
Учасники презентації побували садибі та музеї Василя Стефаника, а також відвідали місце поховання письменника.
Ірина Блаженко
