ЗАПОРІЗЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ НСЖУ

Полян-Пилип  Юрик розпочав свій творчий шлях журналістом районної газети  «Радянське життя» (смт Томаківка на Дніпропетровщині). Потым працював в обласній молодіжкі "Прапор юності" (Дніпропетровськ), обласного радіо (Запоріжжя), міської газети "Запорозька Січ". Нині – редактор відділу обласної газети "Запорізька правда".

Друкувати твори почав у районній газеті "Радянське життя". Потім публікувався в обласних газетах, "Сільських вістях", "Голосі України", альманахах, колективних збірках. Серед них: журнали "Перець", "Вітчизна", "Дніпро", "Хортиця", «Всесміх» (Канада), "Вожык" (Білорусь), газети «Літературна Україна», "Київська правда", "Гаківниця", "Від вуха - до вуха", "Веселі вісті" (Київ), альманахи "Хортиця", "Веселий курінь", "Весела Січ" (Запоріжжя) та інш.

Пилип Юрик - лауреат премії журналу "Перець" та Міністерства культури України "Автора! Автора!" (Київ - 1989), обласних конкурсів "Весела Січ" (Запоріжжя - 1997, 1998, 2000, 2001 та 2005 роки) і Всеукраїнських літературних премій імені Степана Руданського (Вінниччина - 1999), Степана Олійника (Одещина - 2007), Василя Юхимовича (Житомирщина - 2012), а також обласної літературно-мистецької премії імені Петра Ребра (Запоріжжя - 2017).

Переможець конкурсу Конгресу захисту української мови "Українська мова була, є і буде" в номінації "Друковані ЗМІ" (2006, Конгрес захисту української мови, Запорізький національний університет).

Лауреат обласної журналістської премії імені Андрія Клюненка (2009, Запоріжжя) за висвітлення соціально-економічних проблем.

Нагороджений Золотою медаллю української журналістики (2012).

Член Національних спілок журналістів (1982) і письменників (2000).

Почесний журналіст України (2017).

Лауреат «Конкурсу-2018» газети «Сільські вісті» за найкраще сатирико-гумористичне оповідання. 

Байки Пилипа

Митці й шакали

Шакал почув Зозулі спів у гаї

І трелі солов'їні чарівні

Промовив: 

       - От шкода! Вони літають.

Ніколи не дістануться мені...

Митцю літати треба якнайвище

У спеку і в мороз, 

                 і якщо вітер свище,

І в день ясний, і коли сонця мало… 

Щоб не дістали навісні шакали.

Заячи думки

Заєць рюмсає, втирає

Слізоньки гарячі.  

- Що стряслося, - Кріт питає, -

Чом, бідняго, плачеш? 

- Рік, як Лев помер у лісі... - 

Кріт йому сердито: 

- Він же нищив вас, зайчиськів,

Мов несамовитий!

Ну ж, за ким жалкуєш, рево? 

- Відчепись, бандите!

Не тобі, сліпому, Лева

І мене судити!

Ми при ньому до нестями

Наїдались в луках.

Тур тепер керує нами -

Почалася мука:

Малувато трав під осінь, 

Бо, мабуть, багато 

Розвелось косуль і лосів,

Та і нас, вухатих...

Кажуть, що з тайги прибуде

Тигр з жоною й сином -

Отоді вже вдосталь буде

І трави, і сіна!.. 

- А якщо тебе впіймають

Тигру на вечерю? 

- Як мене? За що? Н-не знаю...

Це - якась химера...

Є у нас і тьоті, й дяді,

Що очікують кремлядів.

Дуже-дуже забажали

Куль, снарядів і завалів,

Бомбосховищ і підвалів...

І, як Заєць, мають плани,

Що війна їх не дістане. 

Крайня білочка

У лісі Вовк, Шакал, Куниця, 

Кабан і Рись, Тхір і Лисиця 

Смітили,  

як хотіли.

Валялись купи кісточок

І пір'я, й пуху, й шкурочок...

Ведмідь-чинуша якось лісом

Ішов, задерши хижий писок. 

- І хто ж оце таке творить? -

Він став суворо говорить

Ослу-секретареві,

Що розглядав дерева.

У цю хвилину спритна Білка

Скакала з гілочки на гілку,

Спочити сіла трішки

Й полускати горішки.

Донизу впала шкаралупа -

Якраз на сміття добру купу.

Ведмідь сердито вгору глянув: 

- Ці смітники твої, погана?! -

Одразу в лісі новина:

"Це Вивірка смітить! Вона!"

І тільки Білка де з'являлась - 

Усі на неї накидались: 

- Ганьба тобі! Нехлюя ти!

Смітиш, паразитуєш ти! -

Даремно Вивірка божилась,

Що ті об'їдки - не її: 

- Кістками цапа і кобили 

Вовки засмічують гаї,

А птахів ловлять Тхір й Лисиця -

У них завжди у пір'ї лиця...

Я ж їм горішки і пирій! -

Але ніхто не вірив їй.

Таке буває всюди:

На кого Бог - на того й люди. 

І  нашийник, і ланцюг

Безпритульний пес забіг

У село Байраки - 

Поживитись, далебі,

Думав неборака.

Пес-гавкунчик гарний був - 

Білий і пухнастий,

Язичок - через губу, 

Сам, як лев, гривастий.

Собайло той на цепку  

Не сидів ні разу -

То лежав у холодку,

То по місту лазив,

Зрідка на котів брехав -

Лунко й галасливо,

Сторожам допомагав - 

Мав за це поживу. 

Раптом чує від Щура: 

- У селі собаки

Як в раю живуть, пора

І тобі, друзяко, 

Раювати - ковбаси,

Шинки попоїсти. 

Хай дурні позаздрять пси,

Що лишаться в місті. -

У селі поміж тинів

Псину ґазда вглядів,  

Ковбасою поманив,

По хребту погладив.

Собайлюка сам не зчувсь,

Як йому наділи

І нашийник, і ланцюг - 

Намертво, уміло.

А тепер щоночі він,

Галайда-приблуда,

Про свободу, сучий син,

Згадує, сканудить.

Ти про волю не забудь,

Друже мій, будь ласка, 

В час, коли тобі сують 

Грошенят, ковбаску...

За старанність 

Як тiльки повара Івася

Надвiр чогось виносив бiс -

Рябко чимдуж iз цепу рвався,

Брехав, аж пiною давивсь.

Коли ж ішов "крутий" господар,

Жона його або синок -

Сприймав це пес, як нагороду -

Стрибав, раденький, мов цапок.

За вiрнiсть, старанність, завзяття

Рябка лелiяли пани.

Тож привезли йому на свято

Ланцюг новесенький вони.

Ми й пресу маємо таку,

Яка сидить на ланцюжку...

Собача заздрість

Пес Бровко з цепка зірвався

І побіг уздовж хатин.

Цвітом-садом чарувався,

Ногу задирав на тин...

По дворах - собачий лемент.

Валували всі підряд:

- Гав! На волі цей нікчема?! -

Розривавсь бульдог Пірат.

- Як посмів ланцюг порвати?! -

Шавка голос подала.

- В кліть його! Мерщій за ґрати! -

Завелась вівчарка зла.

- Гав! Ганьба! - гнівилась Лайка.

- Хам він! - рявкнув дог Фідель.

- Ловелас! Джиґун! Гуляйко! -

Підпрягався спанієль…

Досі гавкіт цей лунає.

Та не тільки псяча рать

Всіх, хто волю здобуває,

Ладна в шмаття розідрать.

Осел і Поет

Кричав Осел:

  - Поет - п'яниця!

Та він мені в підківки не годиться!

Хоча і видатний, лауреат,

І хвалиться, що чорт йому не брат -

Частенько горе топить у вині.

Додому ж, звісно, їде на мені!

Бо я завжди тверезий і надійний,

Такий же, як і предок мій покійний.

Скажіть, кому тепер потрібні вірші?

Якби Ослів та Ішаків побільше -

Не існувало б транспортних проблем!

Я все життя про це кричу.  Але...

Ще не минув той час, коли

Митців оцінюють... осли. 

Поет і посада

Як настали дні погожі і ясні -

На калині Соловей співав пісні.

Заслухалися дерева й озерце.

Та потрапив бідолаха у сильце.

Посадили в гарну клітку співака,

Годували і поїли, мов бика.

Від дармового хлібця й комбікормів

Потихеньку Соловейко розповнів,

Що не може й підлетіти неборак.

Якось все-таки згадав, що він - співак.

Тож поглянув у вікно, у далечінь,

"Тьох" - хотів, а заспівалося -

                                                "цвірінь".

Так сердега дні і ночі цвірінчав,

Що охрип і навіть каркати почав.

І поета видатного знаю я,

У якого сталось все, як в Солов'я:

Лиш дали йому посаду і печать -

Став одразу ж 

           по-лакейськи  цвірінчать.

Дике плем’я 

Хочеться мило і гарно 

Баєчку цю розпочать: 

В лісі закінчила Сарна 

Школу шляхетних дівчат.

Потім зайчаток навчала, 

Білок, єнотів, цапів -

Курси культури читала 

В тінях крислатих дубів.

Звірі естетику вчили -

Мали уроки щодня. 

Раптом із виводком цілим 

В гай притаскалась... Свиня.

- Входьте, сідайте, будь ласка.

Вчитись ніколи не зле.

Діткам повідаю казку, -

Сарна сказала. Але...

Рити взялася кирпата 

Корені дуба тверді. 

А пустуни Поросята 

Жерли в цей час жолуді.

Потім прибув тупорилий 

Лютий чинуша Кнурець:

- Мнєніє єсть, щоб закрили

Школу оцю, накінець!

Бо покалєчім, в натурє, 

Душі звірячі колись 

Національной культурой! 

Бистро усім розійтись!

Дикого плем'я неситих 

Представники - не чужі: 

Нищать культуру й освіту 

Наші державні мужі.

Високі нероби

(Стара байка на новий лад)

Хитромудра, мов Сивілла,

Ґава на суку сиділа.

Бринзи досхочу наїлась

Та ще й з Лисом поділилась...

Раптом бачить: з-за горбка

Пре нечистий Байбака.

Ось Байбак - гладкий і бравий -

Запитав:

- Що робиш, Ґаво? 

- Геть нічого! - карка та,

Розправляючи хвоста. -

Так, сиджу собі без діла,

Від нудьги аж помарніла.  

Пір'я чищу на собі.

Я ж нероба, далебі. 

- А мені отут, під дубом,

Можна теж посидіть, люба?

Подивлюсь на клена, тую,

Ще й посплю, поледарюю... 

- Що ж, Байбаченьку, сиди,

Якщо вже припхавсь сюди. -

Але поки ледар спав -

Вовк скажений причвалав

І загриз він Байбака.

Ось вам баєчка така...

Байбака, звичайно, жаль,

А яка ж отут мораль? 

В міністерствах, та й у Раді

Байбакують тьоті й дяді. 

Попри сотні балачок 

Всі засвоїли урок:

Щоби спати, не робити

Років п'ятдесят чи й сто 

І за це не з'їв ніхто -

Треба високо сидіти!

НАГОРОДИ

Вершник вилетів, мов куля,

На гнідім коні.

В груди вдарило-війнуло 

Подихом борні.

Поруч скачуть конкуренти,

Коню, не впади!

Попуска наїзник впертий 

Кляті поводи,

Давить шпорами у боки,

Лупить нагаєм.

Холод вітряних потоків

Обдає вогнем.

Ось він, фініш! Насолода

Перемоги є!

Роздаються нагороди:

Кожному - своє.

Вершнику - вінок лавровий,

Золоту медаль. 

Що ж коню? Вівса. 

                                 Й підкови

Підбива коваль.

Далекоглядний кіт

Казкову Рибку злапав Кіт. 

Вона його до сліз благала, 

Півтонни риби обіцяла, 

Мишей півсотні на обід. 

- Не вірю я тобі, Карась!

Нехай дурні ковтають слину, 

Мене ввести в оману - зась! - 

Промовив Кіт і з'їв Рибину.

Мораль за вуха не тягти:

Такі ж і в уряді Коти.

Хвалько 

Крикнув Пiвень:

                    - Кукурiку!

Нанесу яєць без лiку!

- Гав! Куди ото вiн гне?

Знiс би вже хоча б одне, -

Обiзвався Пес Бровко.

- Нанесу! Ко-ко-ко-ко!

Кури заздритимуть дуже! -

Сів на сідало, натуживсь -

Ледь не трiсне голова.

А яєчка - чорта з два.

Пiвник гребенем трясе:

- Кукурiку! -  

                     та й усе...

Так начхальство запевняє,

Влазячи у крісельця.

Що ж народ від цього має?

Часто-густо - ні яйця!

Городні дебати

Є така маленька байка

У народi:

Два Опудала стояли

На городi.

Реготало Чуперадло

У кожусi:

- Ой, не можу, ой, вiд смiху

Подавлюся!

Подивiться ви на того

Страхопуда:

Весь обдертий, нiби старець!

Ну i чудо!

Замурзюканий, у пiр'ї

Аж по скронi,

Горобцi його бояться

I ворони... -

Друге теж зареготало:

- Ой, умру я!

Околот на ньому мокрий,

Аж парує,

Нижче спини - дiрка в штанях

Незашита,

Ще й собаками подерта

Синя свита.

З лопуха у нього вуха,

В сажi - нiздрi,

А шпаки на капелюсi

Мостять гнiзда...

Так не тiльки на городi

Йдуть дебати -

Он у Радi навіть б'ються

Депутати.

Вітряк і депутат 

Вітряк, як птах, махав крильми -

Був день ясний, а чи громи

Та блискавиці гарцювали;

Як результат - зерно молов,

І миле степове село

Млинові вдячно усміхалось.

Раділи люди Вітряку

(Так, як горішкам-фундуку 

В лісочку білочка радіє).

Бо той Вітряк, мов неба знак -

Якщо працює, то ніяк

Ніхто в селі не зголодніє.

...А у Раді, у Верховній,

Депутат неугамовний

Вітряковий мав синдром -

Все молов лиш язиком

І ручищами махав -

Залом всім "диригував".

Кажуть, що багато знав...

Ну, а далі (це - не липа)

Депутат з віконця випав.

Друзі "помогли", мабуть.

Та не в цьому байки суть:

Був би цілим його лоб,

Якби він зерно молов.

Десниця

В одноосібника Матвія

Права Рука заповзялася

На Ліву Руку нарікать:

- Ну що вона без мене вміє?

Це господарю лиш прикраса!

Як розібратися ж - напасть!

Не може навіть добре биться

І бараболю не почистить,

Не тямить ложку й ніж тримать, -

Казала-пирхала Десниця. -

Без мене пан не зміг би їсти,

Зерно в сівалку засипать,

Збирати з дерева кальвіль,

Водити електромобіль... -

У той же день ґазді Матвію

(Після дощів пора настала

На трактор сісти, далебі)

Було потрібно жито сіять.

В цеберку він зерна чимало

Набрав й задумався собі:

"Без Лівої Руки незручно

До бункера здіймать відерце

І засипать зерно таки.

Тож хай Десниченька бундючна

Пробачення від мого серця

Попросить в Лівої Руки".

Казав задериніс-міністр 

Трудязі-двірникові:

"У тебе лиш єдиний хист -

Змітання безтолкове".

Та потім захворів двірник,

А замінити ніким.

В міністра у дворі смітник

Враз виріс аж по вікна!

...Недарма ж кажуть, що лівиця 

Не менш нам треба, ніж десниця,

А в роті нашім, друзі любі,

Украй потрібні всякі зуби.

Яблуко 

Зевс, хильнувши достобіса

Спирту-самокату,

Наказав нести Парісу

Яблуко розбрату.

Має він його вручити

Чарівній богині -

Одній із трьох: Афродіті,

Гері  чи Афіні.

І Паріс недовго кмітив -

Голова бідова:

- Ти - найкраща, Афродіто!

На, й бувай здорова! -

Інші ж дві йому помстились -

Не було спокою:

І війноньку розпалили,

Й спопелили Трою,

І людей побили всує

Душогубки люті. 

Бісяться боги, жирують,

А страждають люди...

Будяк

На полі, у ллянім Поліссі,

Будяк, мов дерево, розрісся.

Та Бур'янина серед жита

Хвалилася несамовито: 

- Я не якийся балагур,

А захисник сільгоспкультур! 

Моя на лані славна праця -

Голок моїх зайці бояться! -

А у жнива оцей Бур'ян

Забив комбайну барабан.

Немало наробив авралу -

Добу машину очищали.

Такий у міністерстві є:

Як в тулумбас, у груди б'є,

Своє піарить житіє,

А працювати не дає!

Шпак -"патріот"

Шпак у гаю пташкам кричав

І цвірінчав, і щебетав,

Що любить верби коло річки,

Гай, ліс і плескання водички.

Природі проливав єлей,

Витьохкував, як Соловей.

Він переконував пташину:

- Я край мій любий не покину! -

Тварини всі роти розкрили

І зачаровувались мило. 

- Він - патріот! - кує Зозуля,

А їй підтакує Хохуля. 

- Він - патріот! - мугикнув Лось. -

Ось літо в осінь повелось.

Ось - холоди, заснув Байбак.

Збирається у вирій... Шпак. 

- Куди ж ти? Край чужий не сниться

Ні Снігурам, ані Синицям

І не бояться завірюхи

Ні Горобці, ні Омелюхи!

Та й не шукають фрукти стиглі

Веселі Дятли, Сойки, Щиглі.

І ти ж казав, що не покинеш

Ні горобину, ні калину...

То чом же прешся на чужину? -

Озвалися старезні Пні. 

- Бо буде краще там мені!

І серед нас такі бувають:

На грудях майку розривають,

Уміють язиком молоти,

Мовляв, ми - супер-патріоти!

А потім "патріоти" шиті

Спішать туди, де краще жити

І, наче Шпак отой птахам,

Пісні співають ворогам. 

Умовляння

З високої сосни Ведмедя

Петько-господар умовляв,

Щоб той до пасіки, до меду

Вночі вчащати перестав: 

- Та май же совість, Михаїле!

Чи ж мало в лісі ланей, кіз,

А чи малини ягід спілих?

А ти на пасіку поліз!

Пора тобі сумління мати:

Скрутив на брамі ти замок...

Навіщо ж вулики ламати

І нащо нищити бджілок? -

Медок облизуючи з пальця,

Вкусивши яблуко-ранет,

Ведмідь смачненько облизався

І вимовив: 

           - Мєня там нєт! 

ООН, Євросоюз, Європа

Вдають, що їм - великий клопіт,

До совісті Ведмедя звуть.

Самі ж, немов Петро в гілках,

Перед Ведмедем мають страх.

А він, як той Горинич Змій,

Уже набрид планеті всій...

Пилип Юрик      

(Із книжки «Городні дебати»)

Дружній шарж народного художника України Володимира Шенделя