Остаточно втомившись від міської метушні, ти мрієш тільки про зелене лоно природи , котре подарує тобі спокій і тишу на декілька годин. І в цьому місті є та територія, де мрієш провести все життя . Місце, де кожен кущ та камінець надають сил та відчуття непереможності. Місце, повітря в якому має запах справжньої свободи. Ким би ти не був у егаполісіі – тут ти лишаєшся самим собою. П'янкий аромат дерев упереміш із прохолодою Дніпра проникає під кожу, охолоджує кров та нагадує тобі про історію рідного краю. Ти заспокоюєшся.
А на тому березі вечір нанизав ліхтарі на прозорі мотузки та готується зустрічати ніч. І так не хочеться їхати з острова, де колись повітря різали шаблями, де коні обганяли вітер, де поміж смарагдових дерев миготіли червоні шаровари, немов салюти.
Тут так чарівно. Почуваєш себе маленькою дитиною, що пізнає нову планету історії, сили та спокою. Сидячи на самому березі річки серед пожовклої трави, відчуваєш себе у колисці . Там, у місті, в центрі, все не справжнє. Там дерева, як і люди, можуть брехати. На острові такого не буває. Мабуть, саме через це козаки шукали волі тут? Мабуть через це, саме тут хочеться сховати своє серце від усіх?
Олена Чечньова