Книга перша: «Парфумер. Історія одного вбивці» Патріка Зюскінда. Новий погляд на стару тему«…Мене звати Жан-Батіст Гренуй. І мені набрид весь цей світ.
Я виріс вигнанцем... Цей жорстокий і зневажливий світ. У моїй правій руці те, чим можна підкорити собі людей. Я – великий творець. Мені підвладні усі аромати Землі. Мій ніс вчуває найдрібніший і найпрекрасніший аромат. Але справжній витвір мистецтва – це те, що Я створив.
Я йшов до цього багато років, але ніщо мене не зламало. Знаєте, інколи мені здається, що люди звертають увагу лише на тих, у кого багато грошей. Це так, бо вони самі того хочуть. Я не багатий… Напевно, через це мене усі так і ненавидять. Напевно, через це я і створив те, що створив. А саме – еліксир кохання. Не заперечую, мені трохи допомогли (дякувати ароматам 25 дівчат). Тепер, я зможу здійснити своє бажання. Моя мрія – аби на мене звернули увагу, бо я її заслуговую! Подивіться навколо. На що здатні ці люди? Їм би тільки спати, красти, жерти… Їм потрібний хтось такий, як Я. Той, хто зможе керувати ними. Той, кого б вони любили.
Зараз, мені достатньо «рознести» цей чарівний аромат серед людей – і вони у моїй владі. Подивіться на цей світ, тепер він не буде таким як раніше. Тепер він буде МОЇМ…
Стоп… Боже… Що ж це я роблю? Невже от так я хотів віддячити за зневагу до мене? Зневагою? Ні. Для них потрібно знайти щось більш незвичайне. Я хочу, аби вони зрозуміли свої помилки, а під моєю влади вони цього не зможуть. Вони будуть моїми рабами… а ж світу потрібні люди. Я не буду монстром… більше не буду…».
Книга друга: «Колекціонер» Джон Фаулз. Нові записи з неіснуючого щоденника
Поки вона була в полоні його кохання, її щоденник наповнювався її болем… Вона писала про все, що її так турбувало. Всі ідеї, спогади, сни… Тут, під замком, він став її єдиним другом. Другом проти Колекціонера. Того, хто привіз її сюди. Цікаво, а чи був щоденник у нього? Якби був, то , напевно, написаний був таким чином:
«…Вона знову мовчить. Я привіз її сюди п`ять тижнів тому, отже вона повинна була звикнути до мене. Але ні! Чого вона мовчить?! Хіба вона не бачить, як сильно я її кохаю? Тут, у неї є усе: книжки, картини, їжа… тоді чому ж вона сумує? Чи хоче вона на свободу? Мабуть, так. Але я не можу відпустити її! Якщо я це зроблю, вона піде у поліцію, і я вже ніколи не побачу обличчя М. МОЄЇ Міранди. Боже, як це складно! Я не знаю що робити..»
«…Сьогодні справи йдуть на краще! Вона з’їла той салат який я її приніс. Вона замовила «Гордість та упередження» Джейн Остін і нові фарби. Вона так гарно малює! Я б годинами сидів і дивився на неї і її картини. Хоча, у цьому я зовсім ні чого не розумію. Вона думає, що я закоханий телепень... Мабуть, я оскаженів… Ні, я просто КОХАЮ її. Я ладен зробити для неї усе! Добре, називайте мене скаженим! Мені – байдуже. Друзів то у мене ніколи не було. Були тільки мої метелики і нездійсненні мрії про М. Такий ось я – Колекціонер..».
Ілля Лук’яненко
