Татьяна Глебова

Я хочу попросити пробачення…

За те, що коли була вітром

Задмухувала свічки і сміялась над звинуваченням

В тайфунах, мусонах, псуванню вашого літа.

Пробачте, що не виправилась, як стала водою.

Невпинно топила землі, і нищила все за собою.

Я каюсь… вогнем була, які пожежі

Творила з ненависті, не відчуваючи межі.

А стала землею – хіба то пішло на краще?

Я знаю, ви пам’ятаєте усі землетруси пропащі.

Ми всі помиляємось, але тепер я людина.

Одна з вас, не ідеальна і не єдина.

Людина… Повітря, вогонь і вода з землею

Ніщо в порівнянні з моєю душею.

Ви розумієте, що все це означає?

Людина чотири стихії в собі заключає.

Ми дуже могутні, але скажіть ЧОМУ?

Ми так шкодимо планеті, єдиному нашому дому?

Озирнись людино, ти чудо з чудес.

Ти творець, так твори, щоби світ твій воскрес.

Твоє серце – вогонь, твоя кров – із води.

Підкорися стихіям, бо стихія – це ти!

Валентин Терлецький

Вухатий вітер ластиться під руку

в обличчя заглядає перехожим

і скавулить самотній у провулках

Цієї ночі ми з ним чимось схожі

І наші вії мов рунічні знаки

пророкували світу заметілі

Закрили душу 

як святих у раку

Душа бажає нових перевтілень

І повінчали музику з церквами

І на весіллі Бог поставив свічку

Під ранок наші душі були з нами

В садах небесних куштували дичку

Вухатий вітер вказує дорогу

загубленим і втомленим поетам

І обмиває вічність їхні ноги

І сад навколо дивно пахне небом.

Володимир Віхляев

СПОГАД

Краплина ранила плече –

то плаче гілка.

І спомин зіркою пече

зрадливо-гірко.

Я пам’ятаю кожен рух

твого обличчя,

коли горнулась ти до рук,

любов незвична.

Я цілував твої уста

вогненним вітром.

Нам осінь виткала листа

з духмяних квітів.

Щось шепотів тобі дощем

я про кохання.

І наростав у грудях щем,

що ти остання...

Виталина Московцева 

Зимний вечер. Прогулка

И совершался снегопад –

Так незаметно, как ошибка.

Снег заметал твою улыбку,

Снег заметал мои глаза.

Прогулок наших летний сад

Уже нехоженым казался.

Он уплывал и забывался –

Так совершался снегопад.

Избитых рифм, ненужных слов

Святая сущность прояснялась.

Не освежалась – оснежалась.

Вот снег. Вот счастье! Вот любовь…

Вот одиночество шагов

По улице совсем пустынной…

Вот звук – уже почти невинный

Избитых рифм, ненужных слов.

Мой друг неузнанным прошел –

И стал от этого дороже.

Благословенна непохожесть

И невчерашности узор!

А вечер тихо пальцы сплел.

Нет ни следа на снежной коже.

И замечтавшийся прохожий,

Как друг неузнанный, прошел.

Алла Кобинець

Хіба не Єва звабила Адама, 

У Гетсиманськім бродячи саду?  

Ні, то була одна розкішна дама, 

Яка там теж гуляла, на біду.

Спокуси яблуко до рук її упало, 

Налите соком, сонцем і теплом.  

У Єви серце битись перестало, 

У дами ж серця зовсім не було.

Жагучих слів, обійм і поцілунків 

Ніхто не бачив і ніхто не чув.

Та відблиск зір і зойк пташиний лунко

Весь сад, мов шторм на морі, сколихнув…

Уже Адам чкурнув подалі з раю 

Вигнанцем і поганцем – навпрошки.  

А Єва стиглі яблука збирає

 І сушить на  гілляках пелюшки.

А де поділась дама та розкішна?

Куди вона пішла чи попливла?

Сміється Єва. Справді, дуже смішно:

Бо та ж лише коханкою була…

Юрий Гаев

Мы разошлись с тобою дружно,

И сохранили свой покой.

Мы знали оба: это нужно.

Мы не увидимся с тобой.

Я растворюсь в тумане будней.

Ты не моя, а я не твой.

Умнее и глупее будем.

Мы не увидимся с тобой.

Я убеждал себя немало,

Что честен сам перед собой,

Но мысль простая донимала:

Мы не увидимся с тобой.

Ты все упрямо понимала, 

Я пред тобой как пред судьбой.

Спокойно головой кивала:

Да, не увидимся с тобой.

Я грешен, тыщу раз порочен.

Ну, закричи, заплачь, завой.

Мир без тебя нелеп, непрочен.

Ведь не увидимся с тобой!

Какая, к черту, сила воли,

Когда, - хоть в стенку головой,

Когда в виски стучит до боли:

Мы не увидимся с тобой.

Олесь Барліг

З чисто вимитих вікон літо пускає сонячних зайчиків

Літо готує мури зі світла і спеки

Літо вдягає лати поту і млості

Літо шукає рівноваги твоїх 36і6 з навколишнім світом

Влітку завжди молодшаєш

Якийсь замулений образ визирає крізь тебе

Мов плівка років тьмяніє на сонці

Стає прозорішою

Але як не блукай в цьому нетривкому Середзем’ї

Вересень не спускає з тебе багряного ока

Тримає на ланцюгу назгула Іллю

Осінь – королева ломбарду,

Де закладено обручку з літом.

Осінь – велика сестра, що ніколи не спить.

Илона Наныкина 

ГОРОД ИЗ СНОВ

Мне часто снится город старый

Доступный  ветру и песку

Но град из снов, когда-то бравый

Наводит смертную тоску.

Печальны мёртвые забрала

У окон ветхих чердаков

И крыша храма захромала

Рассыпав груды черепков.

Здесь жизнь была ещё недавно

И стук колёс, и скрип телег,

И шаг матроны важно-плавный,

И брызг морских прибрежный бег….

Здесь были замки и фонтаны

Здесь били звон колокола

О гавань волны непрестанно

Стучали за волной волна….

Пекли здесь хлеб, справляли свадьбы

Варили мёд, пасли овец….

И здесь, на набережной дальней

Под аркой пел седой слепец

Он предрекал паденье мира

И мор, и голод, и войну

Но кто поверит в вопль сатира?

И в наши дни и в старину…

Теперь, давно погибший город

Лишь в снах моих, ещё живёт,

Ещё не знает приговора

О том, что завтра он - умрёт.

Олена Муха

Листопад

Подивися, любий, в позолоті сад –

То дорогу в серце стелить листопад.

В сивому тумані – вранішня зоря...

Ще одна тривога в серці відгора...

Десь у верховітті – пара голубів.

А ти пам’ятаєш, як мене зустрів?..

І тоді горіло сотні променад.

Говорив ти: „Люба, в позолоті сад...”

Евгений Спежаков

По проспекту тянулся полуденный смог.

Мы платили любви неизбежный оброк.

Мы сидели, обнявшись, над ржавой рекой,

И река нам дарила забытый покой.

Ветер рвал со столбов якоря кораблей

На асфальтовом небе пустых площадей.

Под ногами хрустели обрывки надежд.

Шелестели шелка бесполезных одежд.

По небесному полю, беззвучно скользя,

Улетала комета, с собой унося

Ощущение тайны, известной давно, -

Вроде той, как вода превращалась в вино.

По разбитым мостам приглашали гостей.

По размытым чертам узнавали друзей.

По распахнутым душам - без промаха - пли!

Под осенним дождём в небе жгли корабли,

Эскимо покупали в заснеженной мгле,

Раскатали асфальт по весенней траве...

Оглушительно треснув, погасла звезда

И застряла в дыре - ни туда, ни сюда.

Это тягостный сон, бесконечный, немой...

Мы сидели, обнявшись над ржавой рекой:

Ангел, павший с небес, и больной человек.

Молодая любовь

Умирающий век.

Юрий Смирнов

Вдвоем

Мне бы - твои заботы

Мне бы - твою печаль

Чтобы встречать с работы 

Чтобы готовить чай

Чтобы у дня на склоне

Ты улыбалась мне 

Я бы не стал трезвонить

О золотом руне

Я бы тебе поведал

Самый веселый сон - 

Как по цветному небу

Шел полосатый слон

Я бы тебе поведал 

Сказки ночных полей

Тайны седьмого неба

И неземных морей

Чтобы глаза лучились

Как поутру роса 

Нам бы с тобой открылись

Недра и небеса

Мы бы с тобой мечтали

В верности и любви

И по ночам венчали

Звезды и Корабли…

Сергей Вегнер

ОСЕННЕЕ   СЧАСТЬЕ

Под шелест падающих листьев,

Под песни ветра и дождя

Я вспоминаю чьи - то  лица

И среди них ищу тебя…

Я помню, что когда-то видел

Твою улыбку и глаза,

И я ничем их не обидел,

И мне теперь без них нельзя.

Как жаль, что пройденные годы

Тебя не дали мне тогда,

Но на любовь не нужно моды-

Она в цене была всегда!

Вот и сейчас горячим чувством

Я, как весною озарен,

И мне теперь уже не грустно

Под этим желтым октябрем.

Я стал как будто бы моложе,

И сердце бьется веселей,

И нет сейчас тебя дороже,

И нет – красивей и родней!

Не знаю, сколько отпустила

Нам счастья нежного судьба,

Но нас она соединила,

Как два проснувшихся цветка.    

Сердитый ветер нам не страшен,

И дождь колючий – нипочем,

И все рассветы будут наши,

Пока с тобою мы вдвоем!