Уроки історії запорізької журналістики вивчали медійники на професійному тренінгу
Журналісти вже вчетверте збираються на професійні тренінги історика, журналіста Валерія Стойчева. Всі вони присвячені історії запорізької журналістики. Тема – «Запорізька журналістика в часи випробувань» – настільки захоплююча, що учасники кожного разу насичуються новими знаннями по минуле, де народжувалося сьогодення. На цей раз мова йшла про появу радянської журналістики у 1920-ті й її розвиток до Другої світової війни.
«Вітри змін» були супроводом та ознакою часу. Так одна з перших газет – «Червоне Запоріжжя» – спочатку мала назву «Красное Запорожье», а під час недовгої українізації наприкінці 1920-х, була перейменована мовою.
Унікальним джерелом інформації про часи становлення радянської влади стала газета «Комуніст», яка збереглася в Запорізькому обласному архіві. Актуальними темами з номера в номер були боротьба із самостійністю селянства, примус відмови від власності та поступове покріпачення до колгоспів. А ще на перших шпальтах, поруч із офіційними новинами йшли статті та замітки про заміну на радянські цінностей старого режиму, про будівництво нового життя та його гучні успіхи. З номеру в номер друкувалася об’ява для кореспондентів про остаточний термін подачі новин: газета, яка виходила чотири рази на тиждень, була оперативною.
Тут виникло питання у присутніх:
Хто ж були перші журналісти?
– На початку радянської преси це зазвичай був знеособлений колективний розум на чолі з головним редактором. Журналісті – а це були вчителі чи місцеві графомани – зазвичай безіменні або приховані, наприклад, за відповідним псевдо. Як-от, наприклад, «Безбожник» під матеріалами антирелігійного напрямку.
Через півтора-два десятиліття, у 1930-ті, багато з підписів, які мали особисті ознаки, зазнали репресій, як і автори, що мали сміливість писати невідповідні тексти. Їхні реальні прізвища вирізали зі шпальт, закреслювали чорнилом або заклеювали. Іноді вирізали й статті, які вважалися забороненими разом із своїми авторами.
А хто ж були перші фотографи?
– Фотографії в запорізьких газетах з’явилися в середині 1920-х, – розповідає Валерій Стойчев. – Автори – молодь із гуртків, які під час НЕПу отримали можливість знімати зазвичай експроприйованою технікою. Знімали активно. Так збереглася історія будівництва Соцміста. А ось те, що цей район - Шосте селище - мало назву «імені Дзержинського» – вже призабулося. Та й проспект Металургів був закладений як алея Ентузіастів імені Серго Орджонікідзе – назва пішла у минуле.
Дізналися журналісти й де знаходилася перша друкарня.
– У Старому місті, на перехресті вулиць Покровської та Соборної [навпроти – кафе «Сніжинка», теж втрачена, як і ця будівля, в якій до революції знаходився Міжнародний Петербурзький банк]. А згодом – «писчебумажный» магазин, де продавали канцелярське приладдя, книги, поштові листівки, а у 1920-1930-ті – перші радянські газети. Приміщення радянською владою було реквізовано… Розвиток запорізької преси розпочинався саме в цій будівлі, – заглибився в історичні реалії пан Валерій. Аж тут згадали подробиці й журналісти: “Поруч знаходилася книгарня «Історична книга»!”
– А що писала преса в Голодомор?
– Нічого не писала. Робила вигляд, що нічого не відбувається. Місто та заводи будують, у тім числі й селяни, які тікають із зубожілої землі, а про голод ані слова…
А ось боротьба з Різдвом та Великодними святами була нищівною. Їх нещадно висміювала преса, а священників переслідували члени «Товариства безбожників», які брали «Релігію - під контроль». На перших шпальтах публікувалася різноманітна інформація – новини села, освіти, культури, на других – все про колгоспну систему, яка панувала напередодні Другої світової війни. Треті шпати були присвячені міжнародним подіям, імперський політиці, дружнім стосункам між Німеччиною СРСР. На останніх полосах – об’яви та розважальна інформація.
– Треба зазначити, - наголошує пан Валерій, - що, незважаючи на те, що преса була заангажованою, рупором партійної ідеології, але нашим попередникам – медійникам все ж таки вдавалося доносити правду про основні події. Печатна преса була єдиним джерелом інформації, яку журналісти писали правдиво, чесно й професійно. Народжувались нові жанри – репортаж, інтерв’ю, фейлетони, памфлети, які робили журналістику цікавою, живою, корисною, колоритною, невід’ємною складовою сучасного життя.
Медійники запланували, які питання про нову епоху запорізької преси вони обговорять на наступних зустрічах, присвячених історії запорізької журналістики.
Інеса Атаманчук
Фото Дар’ї Зирянової
