Денис Васильєв: «Запорізькі тулумбаси – козацька спадщина, яка чудово інтегрується в сучасний простір»
Спілкування з Денисом Васильєвим, коли він проводить екскурсію вулицями або крафтовими музеями нашого міста, або знайомить з ударними музичними інструментами чи гуртом «Барабанза», подія не пересічна, бо Денис впевнений, що культура – це зброя, культура – це елемент спротиву і стійкості. ЇЇ він вивчає досконало та втілює у власні проекти.
Тема барабанів для Дениса, мов дитина, люба, зрощена та випещена. З нею він назавжди. А тулумбаси відокремлені особливою повагою, бо на їх дослідження пішло 12 років.
Вперше побачивши козацькі барабани на гербі Запорізької області разом з іншими клейнодами: булавою - символом влади, перначем - символом сили, бунчуком, що допомагає об’єднати владу в єдиний оркестр, зацікавився і почав вивчати історію тулумбасів, рідкісного музичного інструменту, який уособлює козацьку спадщину та є одним з головних клейнодів Запорізького Війська Низового.
Вивчивши історію походження та використання тулумбасів, Денис навчився грати, був прийнятий довбишем у Військо Запорізьке, навчає дорослих та підлітків нашого міста, намагаючись інтегрувати козацькі барабани у сучасний культурний, освітній та публічний простір, зробити їх пізнаванним музичним символом Запоріжжя й України в світі, включити 
Запорізькі Тулумбаси в світовий контекст традиційної перкусії.
В 2025 мета досягла реального результату завдяки Українському культурному фонду, Запорізькій обласній владі, Запорізькій міській раді. Відбувся унікальний проект з підтримки культурних ініціатив в рамках грантової програми: «Запоріжжя: культурний форпост» в контексті державного конкурсу фонду «Культура під час війни». Денис Васильєв скористався можливістю подати на конкурс проект, до якого готувався 12 років, і переміг.
В коворкінгу Запорізького Центру журналістської солідарності він презентував проект, який починає своє втілення в нашому місті просто зараз «Запорізькі Тулумбаси - музичний ідентифікатор Запоріжжя на світовій мапі музичних інструментів». Зустріч з колегами - журналістами завжди бажана, це одна з платформ популяризації проекту та інструменту.
Присутні на заході окрім нової інформації щодо виготовлення тулумбасу: матеріалів, підбору шкіри, фіксаторів, прикрас, його використання в 
козацьких битвах, також мали можливість доторкнутися до барабану, спробувати зіграти прості мелодії, оздобити тулумбас жовто-блакитними стрічками. Сама собою зазвучала мелодія гімну України, яку з піднесенням підтримала аудиторія.
- Я в захваті від цього проекту, який поєднує музей, школу, майстерню, гурт, - каже переселенка з Маріуполя Ольга Соколова. - Це дуже сучасний підхід до зберігання історичної спадщини і величезний вклад в розвиток культури нашого народу, відродження традицій та укріплення міжнародних стосунків.
Ще величезна цікавинка і відкриття для мене в цьому проекті - це існування таємної мови ритму. Не просто ритмологія, а розмова на відстані, яка в Запорізькій Січі використовувалась до бою, до варти, до танцю та бойових мистецтв. А в Карпатах, певно, ще й за для спілкування з гори на гору, як трембіта.
А те, що гуркіт тулумбасів надає користь здоров’ю людини, навіть лікує, - підтвердження того, що зараз цей інструмент конче потрібен сучасним українцям, бо дарує їм сили для боротьби з ворогом.
В новоствореній школі гри на тулумбасах вже є необхідна кількість інструментів, але в планах виготовлення ще шести, з металу та дерева, в різних об’ємах, аж до 330 літрів, які стануть діючим елементом публічних подій. Це футбольні матчі, мітинги, урочистості, свято нашого міста та Покрова. Головною подією всеукраїнського масштабу стане поїздка вже в цьому місяці на фестиваль «Червона рута» до м. Львів. У фіналі фестивалю відбудеться гучний публічний перформанс за участі 4-5 довбишів на п’яти барабанах з трьома різнохарактерними композиціями «До бою», «До танцю», «На варті».
Запорізькі журналісти теж вирішили доєднатися до втілення в життя патріотичного проекту і вже цієї неділі починають вчитися грі на тулумбасах на майстер-класі Дениса Васильєва.
Олена Морозова
Фото Дар’ї Зирянової
