Ігор Гур’ев: «Вірю у своїх земляків і у відродження наших міст і сіл»
Ігор Гурʼєв- журналіст інтернет-порталу "Акцент". Він, як і більшість запорізьких медійників, від початку повномасштабного вторгнення, висвітлює життя в прифронтових населених пунктах. Про роботу в нинішніх реаліях фотокореспондент розповів спеціально для Запорізького Центру журналістської солідарності.
До речі, Ігор – один з активістів нашого Центру. Бере участь у заходах, надихаючись дружньою атмосферою підтримки, тут кілька місяців тому його прийняли до лав НСЖУ, тут на виставці «Запорізькі журналісти на війні», представлені і його світлини.
Ігор, як часто ти їздиш на зйомки на прифронтові території?
- Десь двічі на місяць.Бо зараз доступ до Оріхова, до речі, мого рідного міста,дуже ускладнений, в кількох кілометрах від нього йдуть важкі бої, тому рідше, ніж хотілося б виїжджаю.
Куди останній раз їздив? Чим запам’яталась ця подорож?
- 26 жовтня у Гуляйполе і вОріхів. Запам'яталася небезпечна дорога до Гуляйполя і гостинність рятувальників ДСНС, і незламні люди, які живуть у цих розбитих фронтових містечках.
З більш ранніх подорожейзгадуєтьсяпоїздка до села Новоандріївка. Воно сформувалося серед мальовничих степів моєї рідної Оріхівщини. Колись тут жило 500 українців, зараз залишилося лише 40 місцевих мешканців. Побачив, що їм доводиться переживати, постійно знаходячись за кілька кілометрів від ворога.
Сподіваюся, повернуся у село, коли росіян не буде, і сфотографую початок його нової історії.
Що найважче у таких поїздках? З якими труднощами приходиться стикатися?
- Найважче знайти транспорт і зробити дозвіл на зйомку.Це в організаційному плані. А в моральному… Дуже важко і боляче. Коли приїздив до Оріхова, пересуваючись містом, на 360 градусів навколо бачив одне — руйнацію. Ми з колегамизафільмували, як вигладають торгівельні ряди ринку, обстріляні багатоповерхівки, пошкоджений медичний заклад...
Пригадую, як приїхав до Оріхова, коли рашистизруйнували одразу два місця, з якими тісно пов'язане моє дитинство. Вщент добили будівлі рідної гімназії «Сузір’я», де я 10 років навчався, і рідної дитячо-юнацької спортивної школи, куди я кілька років поспіль після уроків поспішав на тренування з гандболу.
Для мене це були не просто будівлі. Вони постійно живуть у моїх найкращих спогадах. Та й для тисяч моїх земляків різних поколінь.
Боляче і сумно бачити страшні руйнування. Але вірю у воскресіння мого містечка, в те, що ми його відбудуємо після нашої перемоги. І тисячі земляків різних поколінь також вірять.
Чи є у тебе вже якісь власнілайфхаки, як працювати в таких умовах швидко і ефективно?
- Мабуть, найголовніший в тому. що я для людей в цих краях – свій. І я цим користуюся для користі справи. Якщо зйомка відбувається на Оріхівщині або Гуляйпільщині, я кажу місцевим що я з Оріхова, і спілкування одразу стає щирим. Розумієте, я ж їхній земляк. Ми маємо багато спільних знайомих, я знаю, який вигляд мали ці містечка і вулиці…Разом позгадуємо – і розмова йде більш відверто і невимушено.
Чи потрібна тобі допомога від НСЖУ (і яка саме), щоб поліпшити свою продуктивність в таких умовах?
- У мене досить стара модель фотоапарата, і він почав ламатися. Хотів би оновити техніку, але сам наразі не взмозі. Моя сім’я зараз – теж переселенці.
Дякую за інтерв’ю. Удачі тобі!
Дар’я Зирянова
Фото Ігоря Гур’єва
