Незламна патріотка Тетяна Тіпакова в гостях у журналістів
В Центрі журналістської солідарності Запоріжжя відбулася зустріч з керівницею БФ «Рідна стежка» Тетяною Тіпаковою. Захід було проведено з ініціативи журналістки з Бердянська Вікторії Горбатко, яку так вразила доля землячки під час війни, що вона запросила її до центру, щоб колеги змогли познайомитися з цією унікальною жінкою.
До війни Тетяна Тіпакова успішно вела свій бізнес - мала туристичне агентство і магазин на Бердянській дальній косі. Подорожувала - відвідала 64 країни. Ні громадською, ні політичною діяльністю ніколи не займалася. Та її життя різко змінилося після окупації Бердянська.
Коли російські війська захопили курортне місто, вона закликала земляків не піддаватися ворожій пропаганді, не отримувати їхню гуманітарну допомогу. Вона навіть пропонувала людям по 200 грн. власних коштів, аби вони тільки не велися на російські подачки. В соцмережах Тетяна закликала людей не забувати, що вони українці, запрошувала їх на мітинг. Її підтримали троє чоловіків, запропонувавши свою допомогу. Зробили український прапор, з яким учасники мітингу пройшлися центральним проспектом. Як сказала Тетяна, на дві години ми відчули себе вільними людьми. Це було шостого березня минулого року.
А 15 березня прямо з мітингу забрали «на підвал» Віталія Шевченка. Потім, після того, як його відпустять, він вибереться з міста, піде на фронт і загине від ворожої міни, коли вивозитиме поранених бійців. Слідом за Віталієм кинули за грати Володимира Сушка. Його нещадно катували, він ще й досі лікується. Уникнути арешту вдалося тільки Андрію Владу. Зараз він перебуває у Києві.
Тетяну Тіпакову арештували 20 березня. Помістили в холодну камеру виправної колонії. Жінка перенесла тяжкі фізичні і моральні знущання.
- Я не знала, чи вийду з тих застінків, - говорить вона. - Думала тільки про те, як вижити. Мені поставили умову: випустимо, якщо ти на телекамеру скажеш, що росія це не зло. Оскільки ти змогла організувати багатолюдні мітинги, то тебе люди послухають і ти виведеш їх на площу на травневі свята.
Тетяна вимушена була погодитись на відеозапис. Це давало хоч якусь надію вирватись на свободу. Її випустили через два дні зі зв'язаними руками і мішком на голові. Знявши пута і мішок, Тетяна пішки дісталася Дальньої коси, де мешкала у власному будинку. Там на неї чекала донька. Дізнавшись про арешт матері, дівчина за півтори доби добралась з Польщі, де здобувала вищу освіту. Тетяна почала готуватись до від'їзду: вивезла в надійне місце документи з турагентства, зібрала найнеобхідніші речі, роздала людям продукти з магазину. А ввечері того ж дня до неї знову увірвалися російські військові.
Друге затримання тривало чотири дні. Тортурам Тетяну піддавали щодня. Окупанти були дуже злі, звинувачували її в недотриманні обіцянок. Змушували повторювати за ними слова російського гімну, говорити, що Україна знущається над своїми громадянами. Жінці довелося погодитись на другий відеозапис, щоб притупити пильність росіян. На четвертий день Тетяну машиною доставили додому. Загарбники вигребли з магазину спиртні напої, солодощі завантажили їх в машину і поїхали. Перед цим наказали Тетяні наступного дня з документами з'явитися до міськради. Вранці Тетяна з дочкою на власній машині, яку вдалося сховати від окупантів, під'їхали до місця збору бердянців, котрі виїздили з міста, і разом з ними відправилися в дорогу. Вони пройшли контроль на 23-ох ворожих постах і о 23-ій годині дісталися Запоріжжя.
Оговтавшись від пережитого у рідному місті, Тетяна Тіпакова створила у Запоріжжі громадську організацію «Рідна стежка». Знайшла і залучила до роботи спонсорів. Для земляків-переселенців організувала кілька проектів. Зокрема, консультації психологів і юристів, курси англійської мови, групу здоров'я, культурно-мистецькі заходи. Громадська організація опікується сім'ями військовослужбовців і бердянців, які проживають зараз в різних областях України. Їм відправляють посилки з товарами побутового і медичного призначення. Надається також допомога фронту. Пройшовши страшні випробування, Тетяна Тіпакова не зневірилася, знайшла себе у корисній для людей справі. А створена нею «Рідна стежка» стала для її земляків надійною підтримкою у нелегкий час.
– Я раніше часто замислювалась, каже енергодарська журналістка Алла Шамрай , як люди переносять ці тортури від російських загарбників. Але ні разу не траплялось зустріти таких людей. Сьогодні я познайомилась з Тетяною. Тепер я ще більше ненавиджу російських військових. Історію Тетяни було дуже важко слухати. Але ще й важче було Тетяні все це пережити і не втратити віру в людей. Дякую Центру, що знайомить нас з мужніми і цікавими людьми, які надихають.
- І поспівчували, і поплакали, і, мабуть, кожен поринув у свої спогади. Так душевно та атмосферно відбулася зустріч, - каже Тамара Борт з Гуляйпілля, – Тетяна - це справжня патріотка України, смілива, мужня жінка-кремінь. Її розповіді про окупацію міста Бердянська російськими загарбниками, про звірства, які чинили там рашисти, про перебування у тюремних застінках, про катування вразили присутніх до глибини душі. Зі сльозами на очах слухали присутні пронизливі слова Тетяни про незламний дух українського народу, про жертовність та взаємодопомогу, що наближають нашу Перемогу. Такі заходи вкрай важливі як для журналістів-переселенців, так і для тих, кого війна торкнулася, слава Богу, не так близько, адже просте людське спілкування нас рятує, лікує та витягує зі смути, ми стаємо добрішими і щирішими.
- Історія бердянки Тетяни Тіпакової - це приклад для кожного з нас як любити своє місто, свою країну, своїх земляків, - додає ініціаторка зустрічі Вікторія Горбатко. - Спілкування з такими людьми мотивує до конкретних дій з метою наближення Перемоги. Для бердянців, 70% яких виїхали з окупованого міста і отримали прихисток по всій Україні, Тетяна стала помічницею і близькою людиною. Адже громадська організація «Рідна стежка», заснована нею, допомагає не лише продуктовими наборами, а й ліками, медичним приладдям для хворих, дитячим харчуванням. Особлива увага - хлопцям на фронті та їх сім'ям. Впевнена, що Тетяна Тіпакова сьогодні творить новітній літопис Бердянська.
Ніна Деркач, фото Дар’ї Зирянової
