Цього року під гаслом «Свобода слова vs. Свобода брехні» на трьох поверхах національної платформи одночасно працювало п’ять основних локацій: «Донецьк», «Луганськ», «Маріуполь», «Бердянськ», «Каховка» і кінотеатр «Ялта», інтерактивні  та фотовиставки. Три дні поспіль з 9.00 до 19.00 журналісти за напрямками та власним бажанням обирали теми дискусій та спікерів. Як на відкритті, де були присутні Катаріна Матернова, посол Європейського Союзу в Україні; Реббека Гарис, заступниця голови Європейського центру свободи преси та медіа, посли та представники міжнародних організацій, так і на подальших зустрічах мова йшла про всебічну підтримку України, її медіаресурсу, полонених журналістів, регіональної преси.

Цього року делегація журналістів з Запоріжжя, яка налічувала вісім представників ЗМІ, була найбільш великою та активною. Наші мейдійникі виступили на трьох панелях форуму й взяли участь у багатьох інших.

Модератори дискусій, спікери, майстер-класи, воркшопи – все працювало дуже чітко, що дозволяло багато чого подивитись і отримати максимум інформації. Сучасні журналісти - хронікери та фіксатори воєнних злочинів, творці історії для майбутніх поколінь, ділились досвідом як подолати психологічну травму, про редакційну підтримку у власних колективах, про етичні аспекти фіксації наслідків російської агресії на фото та відео (де проходить межа) до інтерв’юерів – людей, що пережили травму війни, мотивацію до роботи та виклики.

За три дні Форуму, наймасштабнішої медіаподії року, відбулось 75 дискусій і зустрічей та 12 кінопоказів сучасної документалістики.

Мене вразило сучасне кіномистецтво, кожна мить якого в ту саму мить стає історією. Це короткі, але змістовні розповіді про нашу буденність, де ми не відчуваємо себе героями. Живемо, дихаємо, працюємо, волонтеримо, читаємо книжки, лякаємось вибухів, але живемо або…вмираємо.

На DMF-10 я рандомно подивилась три фільми. Автори, сценаристи, режисери цих стрічок молоді талановиті, з власним мистецьким поглядом.

«Сторінки надії» від НСЖУ про небезпечну місію українських прифронтових газет. Релокована до  Запоріжжя Оріхівська «Трудова слава» та її мужня і, в одно час, мила та жіночна редакторка Світлана Карпенко, її поїздки до мешканців Оріхова, майже на лінію фронту, їх життя на межі, з труднощами та радощами, що зводяться до поваги до рідної землі, хлібу від ДСНС та потримати в руках газету, немов з минулого.

«На захід від сходу» від редакції розслідувань Суспільного мовлення. Автори Інна Білецька, Алла Солодовник. Донбас. Місто Краматорськ, в якому живе чудова жінка Сталіна Чубенко – мати 16-річного Степана, футболіста, який заплатив життям за свою проукраїнську позицію. Терористи викрали та закатували хлопця, вбивши трьома пострілами десять років тому. Його доля стала уособленням стійкості на сході і залишається нагадуванням про ціну свободи. В місті встановлено пам’ятник юнаку, є вулиця, названа його ім’ям, посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня та звання «Народного героя України». 

- В цьому фільмі я знову пережила його коротке життя,- розповідає мати, - Я відчуваю його з небес.

Третій фільм «Обережно! Життя триває» Антона Штуки, режисера, документаліста, фотографа. Місто Ізюм через рік після звільнення. Все ще зболіле, в руїнах. Але там живуть українці, все ще травмовані люди. І більш за все їм необхідна увага, нагадування, що про них пам’ятають. Цей фільм - унікальний портрет зруйнованого окупацією міста, розказаний через історії місцевих жителів та філософій вуличного художника з Харкова  Гамлета Зінківського. Стріт-арт митець малює свої роботи на вулицях, а не в галереях, знайомиться з місцевими, що спостерігають за ним. Хтось каже лише декілька слів, а Володимир Колесник, який до окупації приїхав з Харкова навідати батьків, втратив частину родини під час обвалу будинку при бомбардуванні, поховав мати і залишився з хворим батьком, почав змінювати своє життя.

- Гамлет уміє передати глибокі почуття з точки, глибшої, ніж просто життя і смерть. Він документує реальність в проектах, це документалістика з художнім компонентом. А урбаністичний живопис, він для всіх людей, на вулицях, а не в галереях, - розповідає Антон Штука.

«Риба не вміє падати. Ми теж», «Мені добре там, де я є», «Обережно! життя триває» - це короткі та змістовні філософізми Гамлета на вулицях Харкова, Куп’янська, Ізюма. 

Поки життя триває, є що втрачати. До речі, цей фільм увійшов до переліку з восьми, які цього року розглядав Український Оскаровський комітет для подання на «Оскар». Антон Штука член Національної спілки кінематографістів, асоціації професійних фотографів та Української кіноакадемії. Документує для західної аудиторії у найвідомішій світовій періодиці. У 2023 році для створення повнометражного документального фільму  «Обережно! Життя триває» отримав грант від ЄС.

Після перегляду фільмів - обов’язкове обговорення, діалог з авторами, режисерами, редакторами, модераторами. Це було цікаво, інформативно, змістовно, іноді щемливо, і ще більш важливо, ніж самі виступи.

День перший, день другий, день третій. Покази фільмів, обговорення, обмін досвідом, зустрічі колег, нові знайомства, плани на майбутнє – це був ДОНБАС МЕДІА ФОРУМ. Сподіваємось зустрітися наступного року!

Олена  Морозова

Фото Дар’ї Зирянової