Суспільство (472)
Іван Якимович Науменко – наш колега, журналіст, письменник, член Національної Спілки журналістів України, випускник Дніпропетровського державного університету, понад тридцять років працював у редакції нашої газети «Запорізька правда». Перші гумористичні твори публікував у альманасі «Вогні Придніпров’я», журналі «Перець», збірнику «Літературне Запоріжжя» та інших авторитетних у той час виданнях. Автор збірок оповідань «Новели Світлого Долу», публіцистично-історичних нарисів і статей «Важкий час правди», гумористичних і сатиричних віршів «Сміховини сердитого Добрині». Дійсний член Міжнародної асоціації гумористів і сатириків «Весела Січ» (козацьке прізвище – «Добриня»). Дипломант Всеукраїнського конкурсу на кращу байку «Байка – 2001». З моменту заснування і до останніх днів працював в науково-редакційному підрозділі Запорізької облдержадміністрації «Реабілітовані історією».
Мелітопольська міськрайонна газета «Новий день» - старожил на медійному просторі Запорізького краю. Їй – 95 років, але як і у людини, вік її вимірюється не пройденими роками, а станом душі, характером, настроєм. А у газети, завдяки кільком поколінням журналістів, які присвятили їй своє життя, є, образно кажучи, і велика відкрита душа, і сильний наступальний характер, і бойовий настрій.
Мелітополь – велике промислове, культурне і студентське місто місто з розвиненим інформаційним простором, з розвиненою інфраструктурою, місто, місто поетів, композиторів, акторів, відомих журналістів, яке гостинно приймає зірок різного ґатунку зірок і саме створює їх. Але під цим зоряним небосхилом газета «Новий день» не загубилася, не зблідла. Її в місті знають і люблять.
Про нього говорять: «народився з фотокамерою в руках», «фотокорреспондент божою милістю», «він вміє зупинити мить»... І в тому немає перебільшення, бо світлини Олександра Прилепи - фотокореспондента газети «Индустриальное Запорожье» дійсно вражають. Дивишся - і ніби потрапляєш в центр події, ось-ось все почне рухатись, заговорять люди… Як в кіно.
7-00 – звенит будильник, сигналя о том, что пора просыпаться. Но, чёрт возьми, ещё хоть 15 минут поспать… Но увы… Приходится вставать, чтобы не опоздать на автобус. Так начался ещё один день из жизни обычного студента. Что же он принесёт?
Попытка натянуть на себя первые попавшиеся под руку вещи, одеться, умыться – и вперёд, к новым подвигам! Стоя в переполненном автобусе, пробираясь по утренним пробкам через весь город. Влететь в аудиторию, опоздав минут на 10, занять своё место. Не буду описывать типичную лекцию в университете. Ведь каждый учащийся знает: на любой лекции можно сидеть только до тех пор, пока не почувствуешь, что у тебя заболела голова или тебе не надоест. Когда осознаешь, что все, о чем повествует лектор, говорится уже на непонятном для тебя языке, и ты просто не хочешь сидеть и тупо смотреть перед собой, тогда есть несколько вариантов: послушать музыку, поболтать с соседом, или просто поспать.
