increase font size
Дивно, коли ти не закінчений патріот, коли не соромно казати: «Мені байдуже!», коли переймаєшся лише власними проблемами, але все одно українська мова викликає щиру теплу посмішку.
Просто йдеш вулицею рідного міста, розмірковуючи про щось своє, і раптом чуєш розмову двох жінок. Не важливо, що саме вони обговорюють, нехай навіть ціни на капусту. Увагу привертає мова. Українська…
Так, якби почули милозвучну французьку, або ж інтелігентну стриману англійську, реакція була б та сама: легке здивування і незрозуміла радість.
Потрібно пишатися рідною мовою, бо вона здатна відволікти від гидкої обридлої буденності не лише того, хто переймається власним життям, а й того, хто не соромиться виявляти байдужість до земель, на яких це дитиною бігав без взуття.
Наталія Гордибакіна