Сьогодні подаємо історію вимушено переселеної медійниці Ганни Водницької, членкині Національної спілки журналістів із 2005 року. Наша колега працювала в новотроїцькому  виданні «Трудова слава». Пів року разом із дітьми прожила в окупації. Працювала навіть тоді, коли російські  окупанти  намагалися потрапити до приміщення редакції. Згодом Ганні вдалося виїхати з окупованої Херсонщини і знайти прихисток та роботу в Івано-Франківську.

Ганна Водницька:

«Постійний рух – це можливість втекти від того, що трапилося, що довелося покинути»

– Мій журналістський шлях розпочався 2001 року в Херсонській обласній телерадіокомпанії «Скіфія». Там я працювала редакторкою новин, вела прямі ефіри на FM-каналі «Таврія», співпрацювала з телевізійниками – виїжджала на зйомки, писала й монтувала сюжети на новини.

2010-го повернулася на батьківщину, в селище Новотроїцьке. Там влаштувалася журналісткою у місцеве видання – районну газету «Трудова слава». Працювала в пресі аж до початку повномасштабного вторгнення РФ 24 лютого 2022 року.

Через пів року війни газета припинила свою діяльність: працювати в умовах окупації було неможливо. Хоча вже й з наступного дня, коли колони російської техніки прямували у бік Херсона, виходити в звичайному режимі ми не мали змоги, оскільки не було де друкуватися. Свою творчу діяльність ми продовжили у соцмережах. Та тривало це недовго. Відсутність Інтернету й зв’язку змусили нас закритися.

До серпня 2022 року я ще залишалася вдома, сподіваючись, що незабаром усе минеться, треба лише набратися терпіння й трішки зачекати. Однак, коли військові РФ та їхні прибічники – місцеві колаборанти, почали погрожувати забрати дітей, якщо не погоджуся на їхні умови, вирішила таки виїхати.

17 серпня 2022 року я приїхала до Івано-Франківська – прекрасного міста із щирими, привітними, принаймні для мене, людьми. Чотири місяці перебувала на обліку в центрі зайнятості, аби знайти роботу за фахом. Однак фахівці центру  запропонувати мені нічого не змогли – говорили, потреби в журналістах тут немає.

Адаптуватися до нових умов життя, в новому місті допомагали в Івано-Франківському Центрі журналістської солідарності, який очолює відповідальна секретариня  обласної спілки журналістів НСЖУ Вікторія Плахта. Завдяки їй та підтримці інших небайдужих людей вдалося влаштувати та зібрати дітей до школи, забезпечити їх необхідним шкільним приладдям та канцелярію. Також неодноразово допомагали матеріально, продуктами харчування, ліками. Така підтримка Центру журналістської солідарності – важлива, адже на початку в зовсім незнайомому місті було дуже складно.

Певний час я підробляла, як фрилансер. А в середині грудня 2022 року мені запропонували роботу на Суспільному. Івано-Франківськ. Відтоді я працюю там на платформі діджитал журналісткою-фахівчинею з наповнення контенту в соцмережах. 

Готую кепшн-відео на Facebook, відео-історії та шортци для YouTube, Instagram про місцевих жителів, переселенців, військових та їхніх рідних. Також пишу статті на сайт «Суспільне. Івано-Франківськ», що стають Топ-новинами на Суспільному, адаптую новинні сюжети на соцмережі.

Я – постійно в роботі, бо вважаю, що постійний рух – це, зокрема, можливість втекти від того, що трапилося, що довелося покинути. Нова робота допомагає адаптуватися до нового життя на новому місці.