Для пожвавлення та повторення емоцій дива Різдва Христового у традиціях та культурі  Італії пройшла вулична театральна різдвяна вистава за участю акторів та мешканців вулиць, на яких відбувалася ця казкова дія.  Називалася  «Живий вертеп» (Presepe Vivente)  режисера Ауреліо Магнетті  під  патронатом  нашого вже знайомого дона Антонія  ді  Гвіда,  провідника  церковної парафії  Сан Бьяджо.

Мене як журналіста це дуже зацікавило. Біля входу перед завісою витяглася довга черга мешканців району. Скільки часу стояти у ній? І тут спрацювало нарешті моє журналістське посвідчення. Напевно, дуже солідно виглядало, бо  прочитати його ніхто не міг. Але сестра мені про всяк випадок написала записку про допомогу мені. І  це пройшло. 

Отже, я за завісою. Ах! та Ох!  Декорації виконані в стародавньому  стилі, навколо стін розташували  очерет  та різні лавочки.    Все в одязі того часу.  Співають неаполітанські  пісні, закликають покупців.  Далі імровізована  печера з Марією та немовлям Ісусом Христосом і  Йосипом. Тут же співають гімни на честь його народження та псалми. Дуже красиво та зворушливо. Це красиве видовище коштувало того, щоб постояти в черзі дві години з дітьми ввечері, та ще два дні. Пускали за завісу по 15 людей. І так потоком текло чарівне дійство.

Друге дійство присвячувалося дітям. Знову працювали новорічні лавочки, вдень на Церковній площі виступав цирк для дітей, над людскими головами височили блазні на ходулях. На новорічну живу ялинку вішали листівки  з  привітаннями  та  побажаннями  до  Нового року.  Стояли  і  різноманітні атракціони для дітей різного віку. Про салюти і говорити не треба. Бахали щовечора до півночі. Для нас, українців, це було не дуже приємно, все нагадувало війну на батьківщині.

Але всі  новорічні заходи були видовищними і  цікавими.

Світлана Костюк