«Три дні був масований обстріл міста. Третього березня почалися обстріли та бомбування, гатили «градами» і з танків кожні півтори години. Я служив у танкових військах, тому можу розрізнити, що то були 150-міліметрові снаряди або артилерія. 

Моя родина живе у багато поверховому будинку, але ми сховались у друзів, в підвалі приватного будинку поруч із нами. Росіяни били прямо по житловим масивам. Влучили в будинок, де буласім’я, діти. Нічого там не залишилось. Цемені сказала сестра загибло їжінки. Це трапилося четвертого березня вранці. Вона сказала мені: «Моєї сестри і родини немає. Снаряд потрапив прямо в будинок».

Зруйновано все місто: центральна частина, поліція, паспортний стіл, всі важливі адміністративні будівлі. Два вокзали розбиті: автобусний та залізничний. Ізюмська дистанція шляху ПЧ-5 – установа, яка обслуговува лазалізницю, розбита вщент, там взагалі нічого не залишилося. Розбиті мости, і тепер сполучення з центральною частиною немає. 

Ліва частина річки Сіверський Дінець окупована. Окупанти зайшли з боку Куп’янська, Закомельської. Правий берег Сіверського Дінця – це вихід на Донбас, і саме звідти, на мою думку, прийшла їм підмога. Ми від Харкова відрізані.

Вранці п’ятого березня мені вдалося виїхати з Ізюму, вивезти сім’ю доньки з Харкова, і ми вирушили на захід. Після тривалої дороги нас прихистив колега, редактор Буської газети «Воля народу» Микола Іванців. Зараз я працюю в редакції за комп’ютером. Уже поновив роботу сайт, але з трудовим колективом газети не маєз в’язку. Ніхто з моїх підлеглих не виходить на телефоннийзв'язок, і я розумію, що в нині шніх умовах зробити це дуже складно. Світла немає шостий день, газу . Уже відсутня й вода, тому що немає змоги ввімкнути насоси, якіїї качають. Паралізоване водозабезпечення всього Ізюма. 

Але періодично окремі люди виходять на зв'язок і надають мені інформацію про ситуацію. Зв’язку з теробороною немає, з військовим комісаром також. Я розумію, що в цей період у них є інші, більш важливі справи, але оперативна інформація по місту в мене є. 

Сьогодні, наприклад, ідеевакуація мирного населення з Ізюма. Вона ще не розпочалася, тому що знову почались обстріли. З Лозової і Первомайського на Ізюм ідуть колони автобусів, які намагаються вивезти жінок і дітей «зеленими» коридорами», - розповідає у коментарі для прес-служби НСЖУ Костянтин Григоренко.

За інформацією Генштабу та заступника Ізюмського міського голови Володимира Мацокіна, станом на ранок 8 березня місто Ізюм залишається українським, не контролюється окупантами. Ворог відійшов, але люди, котрі змучені сидять у підвалах - гуманітарної катастрофи.