Свого часу, ще молодим журналістом, він починав працювати кореспондентом обласної газети «Запорізька правда». Його матеріали вирізнялися глибиною, незвичним авторським поглядом, який іноді не сприймали в офіційній газеті. Та своє право на власну думку Василь міг відстоювати наполегливо і переконливо. Іноді старші колеги дорікали спересердя: «І в кого ти такий упертий?» Хоча вже давно зрозуміли, що то була не впертість, а його життєва позиціями. Своїми переконаннями Василь Сергієнко не поступався навіть на шкоду собі. Тож до тем суто  політичних його, як кажуть,  – від гріха подалі- огородили, Василь писав про село, його людей, і робив це професійно і талановито.

Українською ще в ті часи говорив принципово, розповідав колегам і друзям про історію України, ту, про яку мало писали і говорили, а він її доскіпливо вивчав. Сторінки боротьби за незалежність бентежили його душу. Він мріяв і вірив, що українцям на роду написано бути незалежними. Тому різко змінив своє життя, став у ті часи одним з небагатьох журналістів, хто пішов «на вільний хліб». Журналістику не покинув, дописував до газет, але водночас, як сам пояснював,  отримав час і можливість займатись політикою.

Його добре знали на Запоріжжі як справжнього патріота, громадянського активіста, він стояв біля витоків створення обласної організації Української республіканської партії, разом з рухівцями у 90-х роках минулого століття проводив патріотичні масові акції, піднімав прапор Незалежної України над адмінбудівлею Запорізької обласної державної адміністрації. Василя Сергієнка – журналіста і політика - добре пам’ятають запоріжці як одного з лідерів запорізького Майдану 2004 року, був він тоді активістом і на київському Майдані.

І продовжував дописувати до газет, журналістика залишалася вагомою частиною його життя. Тільки теми змінилися. Писав гостро і безкомпромісно про недоліки, про тих, хто, маскуючись під патріотів, займався корупцією, дбав про власні інтереси.

Окрім того, Василь Сергієнко серйозно займався політологією, готувався до захисту кандидатської дисертації. Згодом був змушений виїхати на Черкащину, до Корсунь-Шевченківського, на свою малу батьківщину, доглядати за старенькою мамою. Але до останнього свого дня він залишався на обліку у нашій журналістській організації. Коли приїздив до Запоріжжя, Василь завжди приходив до спілки. Розповідав про свої журналістські справи, а працював він тоді в районній газеті. Розпитував про Запоріжжя, ділився планами. Пам’ятаю, як сказав тоді з гіркотою: «Втратимо Україну, якщо нічого не будемо робити! Розтягнуть по шматках кляті яничари, знов у ярмо заженуть! Треба щось робити!» І він робив – писав викривальні статті про бандитів, що розкрадали землю, про корумповану місцеву владу. , не зважав на погрози, а вони були – і не поодинокі.

Востаннє Василь був у Запоріжжі незадовго до подій Євромайдану, зайшов до нашої журналістської організації, був сповнений оптимізму, на запитання: «Як справи?», - відповів впевнено: «Боремося, тримаємося!». Тоді ж він передав до нашої журналістської бібліотеки свою збірку поезій із символічною назвою: «Дякую за зустріч, життя!».

Василь Сергієнко завжди був людиною з активною життєвою позицією, але головне - він був справжнім патріотом України. Тому,  коли почався Київський Майдан, він не міг стояти осторонь, працював в штабі Самооборони. Активний учасник Революції Гідності, заступник голови Народної Ради Корсуньщини, він безстрашно боровся з корумпованою владою, провів кілька гучних журналістських розслідувань. Невідомі у масках викрали його просто з подвір’я власного будинку. Пошматоване тіло по-звірячому закатованого Василя Сергієнка побратими і активісти знайшли у Виграївському лісі, за 15 кілометрів від Корсуня. Йому було 57 років…

За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Василю Сергієнку було присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно).

Його ім’я житиме ще й у назві однієї з вулиць Запоріжжя, яке було для нього другою батьківщиною. Тут також встановлено меморіальну дошку на честь журналіста і патріота Василя Сергієнка.

Валентина Бистрова