Від його дому до моря два з половиною кілометри. Щоранку о пів на п’яту Віктор Михайлович іде на берег. Навіть улітку в такий час на міському пляжі Приморська безлюдно, а взимку - взагалі ні душі. Але – чи то займається весняний світанок, чи гуляють осінні хвилі, чи пробираєшся у зимовій темряві крізь тороси, а у воді плавають крижинки – Тарасенко узяв за звичай починати день із купання. Потім він повертається додому. А трохи пізніше - ще чотири кілометри пішки на роботу: Віктор Михайлович Тарасенко – директор оздоровчого комплексу «Мотор» ПАТ «Мотор Січ».Чи легко бути керівником?
В юності Віктор подивився фільм «Журналіст» - і буквально «захворів» цією, як тоді здавалося сільському хлопцеві, дуже романтичною професією. Ще б пак: подорожі, пригоди і… люди!
Але юнаку з села Нововасилівка на Бердянщині, батьки якого аж ніяк не на керівних посадах, а просто на землі заробили на двох сто років трудового стажу - судилася лише одна справді велика мандрівка: служба у групі радянських військ на території Німецької Демократичної Республіки. Потім, після Бердянського машинобудівного технікуму він отримав направлення у Волгоград, на відомий тракторний завод. Там молодого фахівця призначили контрольним майстром: під орудою у зовсім ще хлопця опинилося тридцять робітників. Так розпочалася головна життєва подорож Тарасенка – до людей. І найбільша його пригода – стояти біля штурвалу колективу, водночас знаходячи підхід до кожного.
У Волгограді Віктор зустрів Зою. Молодята побралися, у них народилися дочка і син… Здавалося, саме на Волзі - постійний берег Тарасенка. Та недарма кажуть: де народився, там згодився. Віктора тягнуло в рідний край. Та й доля ніби підштовхнула його туди: захворіла донечка, лікарі порадили відвезти її до моря…
Віктор Михайлович, подібно до багатьох приморців, добрим словом згадує першого секретаря Приморського райкому партії Євгена Тиховода. То Євген Васильович запропонував йому роботу в районній «Сільгосптехніці». Свою обіцянку: без відриву від виробництва отримати вищу освіту – Тарасенко, можна сказати, перевиконав: здобув диплом із відзнакою Мелітопольського інституту механізації сільського господарства (нині Таврійський державний агротехнічний університет). Віктор Михайлович скромно стверджує: в цьому йому допомогла міцна база знань, що він отримав у технікумі. Так, безумовно. Але також - його особисті наполегливість, працьовитість, уміння швидко схоплювати нове.
Невдовзі Тарасенко очолив Приморську «Сільгосптехніку». Коли Тиховод одним із перших в області ініціював під час жнив створення міжгосподарчих збирально-транспортних загонів, Віктор Михайлович забезпечував безперебійну роботу техніки. Але нехай нас не обманює слово «техніка»: не гайки він крутив, а організовував людей. Що, погодьтеся, набагато складніше…
Заступник начальника районного управління сільського господарства, завідувач відділом сільського господарства Приморського райкому партії, заступник голови Приморської райради… Всі тодішні посади Віктора Тарасенка були далекі від ідеології. Вони вимагали, насамперед, здібностей стратега, господарника, організатора.
Кожному - своє
Але на початку 1990-х, коли в житті багатьох людей все перевернулося догори дном, Тарасенко опинився без роботи. І знову допоміг Тиховод, який у той час працював на «Мотор Січі» заступником Вячеслава Богуслаєва з агропромислового комплексу. За рекомендацією колишнього колеги Віктор Михайлович отримав пропозицію очолити у Приморську оздоровчий комплекс «Мотор». Тарасенко досі згадує першу зустріч із Богуслаєвим: «Вячеслав Олександрович - великий подвижник! Він довіряє, але й вимагає за найвищим рахунком. Те, яким став наш комплекс, порівняно з 1990-ми роками – небо й земля. І все, що зроблено, - робилося за підтримки та безпосередньої участі Вячеслава Богуслаєва».
У грудні 1991 року Віктор Тарасенко приступив до зовсім нової для себе роботи. Хоча… Чому – «зовсім нової»? Знову йому треба було працювати з людьми, надихати, організовувати, намічати стратегію розвитку. В колективі оздоровчого комплексу «Мотор» - близько 200 співробітників. Влітку тут одночасно відпочиває до 600 курортників… Нечасто знайдеш такий великий і водночас строкатий колектив. Принцип Тарасенка: комфортно має бути всім. Співробітникам - умови й настрій, щоб отримувати задоволення від праці. Відпочивальникам - європейський рівень послуг і знов-таки гарний настрій.
Утім, це загальні слова. А конкретно… Тарасенко особисто приносить квіти, щоб привітати з днем народження співробітницю на ресепшені: «Їй буде приємно». Шанобливо і зацікавлено розмовляє зі слюсарем, який у справах прийшов до його кабінету. Коли відпочивальники виявили бажання читати свіжу пресу, він умить організував доставку на «Мотор» свіжих газет та журналів… Таких «дрібниць» безліч!
Чи багато пансіонатів і баз відпочинку на нашому азовському узбережжі мають критий басейн? А щедрий «шведський стіл» на сніданок, обід і вечерю? А чисті євротуалети на пляжі? А троянди, фонтан, мостики, альтанки? Недарма ж сюди, у «Мотор», приїжджають на фотосесію приморські (й не тільки) весілля!
Подарунок від онучки
- Вікторе Михайловичу, за 27 років вашого перебування у «Моторі» відпочивало багато цікавих людей. Кого ви особливо запам’ятали?
- Леоніда Івановича Жаботинського. Він приїжджав до нас кілька разів, ми потоваришували. Жаботинський дивувався, як багато я про нього знаю. А як інакше: він був кумиром мого дитинства! З 1961 року я передплачував «Радянський спорт». Мама, розуміючи моє захоплення, виділяла на газету останні гроші. Я прочитував її від першого до останнього рядка. Деякі замітки навіть вирізував і наклеював у зошит.
Спорт – одне з хобі Віктора Михайловича. Ніхто з друзів не дивується, коли він під час чемпіонату світу з футболу телефонує, щоб поділитися враженнями.
Вражає начитаність і книги улюблених письменників - Іван Нечуй-Левицький, Михайло Стельмах. У кабінеті Тарасенка висить подарунок друзів – портрет Володимира Висоцького. Його поезію директор «Мотора» цитує на пам’ять. Та й сам нишком пише вірші… Так склалося, що Віктор Тарасенко став лідером, керівником, по-сучасному – менеджером вищої ланки. А свій потяг до журналістики передав… онучці Дар’ї. Випускниця Приморського українсько-болгарського ліцею, Даша Скотченко навчається у Варшаві, у Сучасній академії наук. Пише оповідки для дітей. Уже побачили світ її дві перші, але точно не останні книжки: видавництва (в тому числі польські) зацікавилися творчістю дівчини. Сьогодні Даша активно займається журналістикою, друкується у різних виданнях, для нашого сайту «Журналіст» пише нариси про життя української молоді у Польщі.
Працьовиті – такими він хоче бачити всіх співробітників оздоровчого комплексу «Мотор». Красиві тією красою, що дарує спорт. З живою душею, яку виховує література… Мабуть, наче в юності, Тарасенко лишився трохи романтиком. Щоранку на березі моря він дивиться, як сходить сонце. Хвилі і вітер кличуть кудись далеко. Але летіти услід уже не тягне. Бо тут - його люди. Його берег.
Віталіна Дорошенко, Юрій Лісовий
