«Можна все на світі вибирати, сину,Та найбільший спадок від них – це земля по якій я ходжу, земля, яку вони плекали, захищали кров’ю і потом, земля, де стоїть зараз моя маленька Батьківщина. І мій священний обов’язок – це продовжувати святу справу моїх предків: розбудовувати, як мої діди будували Дніпрогес, захищати, як мої пращури-козаки захищали цю землю від турків, а згодом діди від фашистів, прославляти своїми добрими справами рідний край!
І хай кажуть, що Запоріжжю далеко до європейського міста, що в нас кульгає екологія, що у нас немає на що поглянути. Можливо…. Та навіщо нам в місті Європа, якщо є Україна?! І нехай вранці ми бачимо кольоровий туман, а не схід сонця, та ми є індустріальним центром країни, що наповнює державну скарбницю левовою долею! Так, в нас немає нічого на кшталт Біг Бена чи Колізея. Але в Лондоні і Римі теж немає нічого схожого з «козацькими розвагами» на Хортиці! Згоден, в нас не така вишукана архітектура як в Берліні чи Парижі, та все рівно Запоріжжя є найгарнішим містом якщо не у світі, то в Європі однозначно! Не вірите? Тоді прогуляйтесь по найдовшому проспекту в Європі, коли впадуть сутінки – вас засліплять і не залишать байдужими тисячі різнокольорових вогників, яскравих ліхтарів, автомобільних фар та ілюмісцентних вивісків численних кафе та ресторанів.
І де б я не був, куди б мене не закинула доля я не зраджу своє коріння, не зганьблю славу мого міста. І хто б що не казав мені, буду пишатися тим, що народився на Запоріжжі, що я є запорожець!
Можливо, це прозвучить якось пафосно та я хочу, щоб після довгих блукань по світові я повернувся на свою Батьківщину, щоб моя посивіла борода перед спочином побачила гніздо, з якого я вилетів у мандри. Бо я тут народився, тут хочу і спочити!
Серій Журба
