Культура (262)
Такі зелені очі, я просто божеволію від них. Коли ці очі дивляться на мене, я втрачаю самоконтроль. Складається таке враження, що мене замикають в чужому тілі, яке не в змозі вимовити нічого. Просто верзе якісь дурниці. А я сиджу в цій оболонці та не можу вирватися. І здається розумієш, що потрібно говорити, а вуста промовляють зовсім інше. В усьому винні ці очі. Вони збивають мене з пантелику. Неймовірно чаруючі та водночас впевнені.
Знову іде дощ. Вже досить багато днів похмуро на вулиці. Дощить майже щодня.
Деякі кажуть, що така погода вже набридла у, що хочеться сонячної. Можливо, що ця думка правильна. І я, як теплолюбна людина, не відмовилась би від сонячних днів.
…Я парю над обыденной суетой и стремительно лечу ввысь. Хочется высоко подняться над белоснежными пушистыми облаками и посмотреть вниз…
Я смотрю, как этот человек выходит на сцену. Один. Зрители умолкают в ожидании чуда… ведь, действительно, оно – рождается здесь!
Один актёр, один голос, одна постановка – но эмоции бьют через край: он способен довести самого скупого и хладнокровного человека до слёз одной лишь игрой, что уж там говорить о гениальности самого актёра!
