Українське село кінця ХШХ – початку ХХ століття. Люди тут були різних національностей та різної віри, а проте жили мирно, шанували одне одного. А як треба – допомагали, чим могли. Ця дружба тривала століттями.

Але в цю ідилію втручається російська імперія. Десь там, у Пітері, якомусь виродкові-міністрові стукнуло в голову виселити з українських сіл євреїв. Куди? А хай ідуть, куди завгодно, тільки тут їм тепер не місце. Бо так воно, оте петербурзьке бидло з еполетами, бачте, захотіло. І тепер ці люди, які століттями тут будували хати, обробляли землю, були гарними теслями, бондарями, стельмахами, лимарями, сироварами, кушнірами – мають полишити все та йти світ за очі. Політика ледь-ледь краща, ніж через якихось тридцять-сорок років буде гітлерівська. Бо остання не тільки житла та всього нажитого, а й життя лишала євреїв, ромів та людей інших національностей.

Трагедія євреїв за царату - драма на дві дії «Тев’є-молочник» Григорія Горіна за мотивами творів Шолом-Алейхема. Свого часу переклав її з російської український письменник Микола Зарудний. А тепер Запорізький академічний обласний український музично-драматичний театр імені Володимира Магара поставив і показав її шановній публіці. 

Головний герой вистави – молочник Тев’є, батько великої єврейської родини, який тримає корів, продає людям набіл. Він з іронією ставиться до своєї бідності, з радістю прославляє Бога, а в скрутні часи намагається не нарікати й вірити в краще. 

Перша дія переповнена гумором – як єврейським, так і українським. Із запитаннями євреї звертаються до свого ребе, а українці – до батюшки. А ті їм дотепно відповідають. Українці одружуються з єврейками, а євреї – з українками. Так, аби це сталося, хтось приймає іудаїзм, хтось переходить у християнство. І це не стає перепоною для подальшого добросусідства. Вражають також гарні єврейські мелодії, танці й пісні. Видно, що ці люди нікому не заважають, нічого не просять і нікого не грабують, не вбивають, не ґвалтують. Працюють, мають хай і невеликі, але статки. 

Чим вони не догодили господам міністрам у Петербурзі – невідомо. Але ті вирішили, що буде краще, якщо виженуть євреїв із насиджених місць, які давно вже стали представникам цього народу рідними. Тому отой іскрометний гумор переростає вже в співчуття й гнів. Але така давня імперська політика, що нині вилилася вже в російсько-українську війну. І нині з власних домівок виганяють москалі українців, грабують їх або й відбирають життя... Трагедія народу, мов у дзеркалі, відбивається в долі нинішніх громадян України будь-яких національностей. Бо кремлівський недоумок вирішив, що такої держави як Україна не повинно існувати.

Дві години й двадцять хвилин п’єси пробігли, як одна мить. Тому глядачі дуже вдячні керівникам театру, режисеру-постановнику, заслуженому діячеві мистецтв України Віктору Попову, під керівництвом якого створена драма, а також акторам і всім, хто задіяний у виставі. 

Буває іноді, покидаєш театр після спектаклю й думаєш: «Краще б не витрачав на це часу!» Тут же хочеться й самому ще раз прийти та подивитися драму «Тев’є-молочник», ще й порадити зробити це друзям і знайомим. 

Пилип ЮРИК