Осінь 1993 року. У сквері біля Палацу культури «Жовтневий» група молодих людей збирає під деревами жовте опале листя в мішки: 20…50…70…100! Цікаві бабусі, сподіваючись підзаробити, запитують: «Дітки, ви їх продавати носите?»…А в цей час у холі Палацу культури розгулюють два живих коня у яблуках, періодично удобрюючи підлогу… Так вони готувалися до виступу на сцені і хвилювалися, мабуть…
Все це здавалося дивним, але те, що побачили потім глядачі, перевершило всі очікування навіть учасників шоу. Відомий київський режисер та ведучий Михайло Рибак створив неймовірну постановку презентації альбому унікальної співачки Марини Мельниченко «Я обіцяла й повернулась». У попередньому 1992 році Марина поїхала із Запоріжжя і почала працювати бек-вокалісткою у Алли Пугачової. Але презентувати нові пісні вона вирішила у рідному місті. Тим більше, що вірші та музику до них також написали наші талановиті земляки.
Поети Андрій Бісітов та Олександр Виженко, композитор Алла Пачевська чудово знали один одного, розуміли, що потрібно співачці, щоб показати колосальний діапазон її голосу та крутий характер. Відточували кожну віршовану грань, відтінки, щоб вірші точно лягли на музику. Пам'ятаю, як Андрій Бісітов, який неймовірно вимогливо ставився до кожного написаного ним рядка, говорив, як важко йому було проникнути в жіночу душу, щоб глядач повірив тому, що розповідає їм Марина. Так у нього народився цикл віршів «Про жіноче, не своє», частина з них були покладені на музику та увійшли до першого альбому Марини: «Холода», «Негода», «Саламандра» та програмний шлягер «Я обіцяла й повернулась».…
За столик в осінньому сценічному кафе серед опалого жовтого листя, розкиданого по сцені, ненадовго присіли, як голуби на даху, - Марина Мельниченко, Андрій Бісітов та Алла Пачевська. Кожна пісня – данина на часу, (так потім Андрій назве свою поетичну збірку, яка вийшла у видавництві «Дике поле» у 2000 році), в якому жили люди, що йшли «вірною дорогою», працювали, одружувалися, любилися і мріяли про все. П'ятнадцять пісень – різних за настроєм, як хвилі, котилися в зал для глядачів, викликаючи сплеск емоцій і бурю оплесків. Але, коли на сцену вийшли конячки в яблуках, цигани в квітчастих спідницях і шалях, залунала хвацька пісня «Копієчка», зал просто вибухнув! Нічого подібного й уявити було неможливо! Танцюристи – шоу балет «Рандеву» Тетяни Кухленко та дует Лариси Неверової – жарили немилосердно, дужче, ніж справжні роми. Але в повний осадок глядачі випали під час виконання пісні «Холода»: на роялі стояв келих шампанського, з якого Марина періодично робила пару ковтків, але коли вона ще й запалила сигарету - це був просто «відпад башки». Щоби ви розуміли, це категоричне пожежне табу, яке ще ніколи ніхто з артистів не порушував!
– Коли ми показали запис презентації альбому Аллі Пугачової, реакція була бурхливою: «Де таку красу зробили?!!», вигукнула Примадона, – розповідає Алла Пачевська. - Наш творчий тандем із Мариною був авангардним, багато нововведень внесли у музичну творчість. Нас завжди підтримували журналісти Наташа Кузьменко, Олена Гранішевська – писали та просували всі наші починання. Телекомпанія КІТС ( головним редактором каналу був Олександр Кузнєцов) знімала кліпи безкоштовно. З перших кроків із нами працював чудовий телеоператор Ігор Воронін. Які пісні в той час побачили світ! Із задоволенням згадую той час, як солодкий та повний пригод і творчості. Цікаво було тоді!
На жаль, пішли засвіти журналісти Олександр Кузнєцов, Андрій Бісітов, Ігор Воронін, актор Олександр Виженко та звукорежисер Микола Середа… Царство їм небесне! Але вони завжди житимуть у наших серцях…
Уважно подивіться на фотографію Володимира Шеремета, який тоді зробив серію знімків концерту. За кріслом, де сидить Андрій Бісітов, – оператор Ігор Воронін, вірний помічник Марини та Алли у ті роки, який постійно знімав талановитих дівчат.
Восени 2021 року ми з Ігорем прийшли в гості до Марини Мельниченко, яка приїхала до Запоріжжя погостювати до мами, і згадували ті чудові часи.
– Це був концерт своїх для своїх, – сказала Марина, – таке неможливо повірити, що без жодної реклами тисяча глядачів прийшла на концерт маловідомої співачки. Але тоді запорожці хотіли послухати свою землячку, у залі було багато наших друзів та родичів, знайомі знайомих – зала набита битком. І коли зателефонували з Товариства інвалідів з проханням про запрошення, довелося людей привозити у візках та розміщувати у проходах.
Весь альбом ми записували у студії «Ринг» ТЮГу, у Миколи Середи, аранжувальником шлягерів став талановитіший Олександр Михайленко. Коли Алла Борисівна Пугачова прослухала запис альбому, перше, що вона запитала – «Хто аранжувальник?» - Наскільки високого рівня була робота Аліка. Сказала також, що думала і про коней на сцені у концертах. «Сесійні» музиканти також були професіоналами, а потім виступали із різники зірками естради. Запросили ми і нашого друга - чудового співака Юрія Шкітуна, з яким я свого часу співала у тріо «Аванс».
Нашими спонсорами, без яких ми не змогли організувати презентацію, були наші земляки Лариса та Олексій Погожі, які дуже любили шансон. Спеціально для них ми написали на їх смак кілька пісень. Ніколи не забуду цих чудових людей.
Після презентації альбому у нашому рідному та улюбленому Запоріжжі ми вирушили до гастрольного турне. Пам'ятаю, у Полтаві, за лаштунками наш концерт дивився Андрій Данилко (Вєрка Сердючка). Потім, через роки, коли ми перетнулися на одному з концертних майданчиків, він підійшов до мене і сказав: «А я вас пам'ятаю! Це був просто потрясний концерт! Нічого подібного я ніколи не бачив!».
…Ввечері, коли ми пили чай у затишній запорізькій квартирі Марини Мельниченко, пішов дощ, сильний та теплий, як сльози неба, рясні та благодатні, такий, що ніколи не змиє сліди минулого, прекрасного, як молодість, яка завжди з тобою…
На чорно-білому фото Володимира Шеремета навіки закарбовані запоріжці, геніальні особистості: ліворуч – Марина Мельниченко, у центрі – Алла Пачевська, праворуч – Андрій Бісітов, за ним із кінокамерою – Ігор Воронін. Життя розділило старий фотознімок навпіл – праворуч Андрій та Ігор, які покинули цей світ, ліворуч – Марина та Алла, які покинули країну, але залишилися вірними своїм витокам…
Наталія Кузьменко, фото Володимира Шеремента
